Чи підпише мер смертний вирок Совським ставкам
До історії однієї афери
«16-22.03.2018»
До наступного тижня, а можливо, і назавжди відкладена вже майже дописана колонка про Савченко. — Все одно ми ще довго дивитимемося й обговорюватимемо це кіно. Відкладена, тому що більш земна, реальна проблема, з якою не слід зволікати, але яка поки не звернула на себе уваги ні СБУ, ні прокуратури, яка без нашої з вами участі може перерости в ще одну екологічну трагедію мого багатостраждального міста. Радше, навіть дві проблеми. — Одна загальна: Електронні петиції як інструмент маніпуляції громадською думкою. І друга приватна: Загроза забудови, нависла чи не над останньою історичною малою річкою, що протікає територією нашого міста, — Совкою.
Понад місяць тому на популярній у «Фейсбуці» сторінці «Типовий Київ», на якій до цього часу публікували переважно крадені з інших пабликів фотографії нашого міста та малограмотні — з безліччю наївних дитячих помилок — пости про його історію й архітектуру, розмістили рекламу петиції, ініційованої маловідомим професійним боксером — киянином Русланом Гончаровим. У рекламі дуже багато та детально розповідалося про тяжку екологічну ситуацію, що склалася довкола Совських ставків — частини історичної заплави річки Совки, розташованої біля перехрестя проспекту Лобановського та вулиці Кіровоградської.
Справді, хіба лише як старий киянин, я ще пам’ятаю Совські ставки в стані ставків. Тепер це зарослий переважно очеретами, бур’янами та деревами простір, про який уже років 30 ніхто з міських властей не згадував. Річ у тім, що до останнього часу цей віддалений від ключових транспортних комунікацій міста куточок, не приваблював забудовників, а значить, не був цікавий узагалі нікому. Все змінилося 8 років тому з будівництвом станції метро «Деміївська», що перетворила цю частину проспекту Лобановського на ласий шматочок. Варварська безсистемна забудова за кілька років поглинула Деміївку, а тепер підступила до Ширми та Совок. Місцева в рази більша за площею промзона, де потрібно довго та дорого переносити на нове місце промислові підприємства, забудовників не цікавить, їм потрібно дешево, швидко та сердито. — Після десятиліть забуття, настала черга померти і Совським ставкам.
Згадана петиція досить чітко описала сучасний стан Совських ставків. Вони потребують негайного очищення, фактично порятунку. Але річ не в формулюванні проблеми, йдеться про рецепт лікування, відповідно до якого Руслан Гончаров пропонував призначити пацієнтові смертельну дозу отрути. Тому що після, у стилі Остапа Бендера, вступу «допоможемо дітям», петиція пропонує... забудувати Совські ставки, залишивши від них невеликий куточок. І знаєте що, петиція в рекордні терміни набрала необхідні голоси. Тому що більшість тих, що проголосували, та що гріха таїти, більшість із нас з вами, далі заголовка та перших кількох рядків зазвичай нічого не читає. А в перших рядках петиції було написано: «Врятуймо Совські ставки!»
Усього за 23 дні Руслан Гончаров — радше ті, хто стоїть за цією досі відомою виключно в дуже вузьких колах особою — і господарі «Типового Києва» святкували перемогу. Не знадобилося звозити автобуси підкуплених бабусь, наймати для охорони сотні тітушок, щоб симулювати громадські слухання. — Дешево і сердито. Нехитра маніпуляція з емоціями та звичкою не вникати в суть проблеми киян, і київський мер уже за кілька днів передає петицію «для вивчення» до комітетів Київради. Про що миттєво переможно відрапортувала міська преса. — Ура, перемога — ківш екскаватора над Совськими ставками вже піднятий! Щоправда, що характерно, в цих публікаціях жодним словом не згадано про плани подальшої забудови. Хтось на рівні міста намагається поки притримати цю інформацію від киян.
Не сумніваюся, хтось інший більш грамотно та доступно, ніж я, напише про проблему відсутності якої-небудь — не на папері, а такої, що реалізовується на практиці, — стратегії розвитку нашого міста. Не знаю, це дуже в загальних рисах. Напишу про те, що особисто мені є ближчим. Останніми роками точиться дискусія про відродження малих річок на території Києва. Заохочувані мерією, створюються фантастичні проекти відродження закутої по всій довжині в бетон Либіді, Міськадміністрація всіляко підтримує групу активістів, з однієї тільки їм відомої причини, що оголосили кілька десятиліть тому прокладений дренажний колектор річкою Почайна, і навіть перейменовує на його честь станцію метро, що зведена неподалік. Але, коли йдеться про порятунок не закутої в бетон, не ув’язненої в трубу, не народженої в чиїйсь фантазії, а все ще живої річки, ось тут чомусь ні в Київраді, ні в мерії, ні в районній Голосіївській адміністрації, що брала участь в афері з петицією, фальсифікувавши нібито було обговорення плану місцевими жителями, ні розуміння, ні підтримки не знайдеш. Міська влада однією рукою підтримують фантоми, які неможливо реалізувати, не вкладаючи нічого, окрім обіцянок і перейменувань, набираючи бали у міських активістів, а другою, вже на ділі, продовжують знищувати останні живі куточки нашого міста.
Дорогі дизайнери, архітектори, міські активісти! Замість того, щоб придумувати, як більш ефектно розфарбувати бетон русла Либеді чи Оболонського водовідвідного колектора, ось вам реальне завдання, справжній виклик — пофантазуйте, який вигляд може мати парк «Совські ставки». Замість голого заперечення убивчого для ставків проекту давайте запропонуємо місту свій варіант рішення, так?!
Шановний Віталію Володимировичу! Афера довкола забудови Совських ставків це не «Ярославів град», коли провину за знищення Сінного ринку та сумнівне з погляду права та міських комунікацій будівництво вам удалося перекласти на своїх попередників. Якщо Совські ставки, як планується, будуть забудовані, під некрологом останньої київської малої річки, що ще залишилася, стоятиме Ваше ім’я. Не буду лякати Вас виборами, що наближаються, — ставки вищі. — Підтримавши це рішення, Ви впишете прізвище Кличко в історію нашого міста не поряд із Бубкою та Блохіним, а в одному ряду з іменами Омельченко, Черновецький, Попов. Впишете раз і назавжди.
