«Чистий аркуш»
«24–30.05.2019»
Уже перші десять днів після інавгурації новообраного Президента України обернулися гірким розчаруванням для частини його виборців. Не таємниця (і це не лихослів’я його опонентів), що за Зеленського з-поміж інших здебільшого агітували і голосували й ті українці, хто замість Європи звично поглядає на Москву, хто все ще живе в уявній реальності «братських східнослов’янських народів». Перемога опонента Порошенка (загалом будь-якого) здавалася їм шансом на припинення «затіяної виключно «кривавим кондитером» війни, відновлення економічних і політичних зв’язків із Росією. Як вони, так і частина патріотично налаштовних виборців Зеленського, та й багато хто в самій Росії (так само було з надіями росіян на обрання Трампа 2016 року), розраховували, що за його перемогою негайно надійде широкий жест Кремля, що запрошує до миру, наприклад, повернення якщо не всіх заручників, то хоча б українських військовополонених.
Проте мовчання Зеленського щодо його планів стосовно Росії, яке тривало всю виборчу кампанію, обернулося мовчанням Путіна після його перемоги на президентських виборах. Не те що українських полонених (і після рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права), новообраний президент України так і не дочекався від вищого керівництва східного сусіда навіть формальних привітань (власне, прес-секретар Путіна Пєсков відверто заявив, що таких привітань не буде). Ба більше: всупереч чиїмось сподіванням і чиїмось побоюванням, нічого не змінилося ні в риториці та політиці Києва, ні в риториці та політиці Кремля, хіба що в російських новинах про Україну додалося великодержавної іронії.
На тлі цього мовчання Кремля, розбавленого хіба що черговою порцією чуток про відставку куратора терористичних анклавів на окупованому південному сході України Суркова, гучною луною у величезному порожньому залі прозвучала недбало кинута в інтерв’ю ТАСС голови Ради Федерації Федеральних зборів Росії Валентини Матвієнко пропозиція розпочати російсько-українські відносини «з чистого аркуша». Я не схильний перебільшувати її серйозність, — за інших обставин її навряд чи хтось розчув би. Та все ж мені здалося цікавим, суто теоретично, спробувати розглянути реальність такої пропозиції розпочати все «з чистого аркуша» для України і Росії.
Про те, що таке «чистий аркуш» з погляду Росії, Валентина Матвієнко розповіла в тому ж інтерв’ю: «Ми готові працювати над відновленням і нормалізацією російсько-українських відносин. Але без диктату, без якихось придуманих умов з їхнього боку». Про які «вигадані умови з їхнього боку» йдеться? Передусім, про відновлення суверенітету України над окупованим Кримом і беззастережне відновлення контролю над українсько-російським кордоном на окупованому Росією Донбасі. Росія багато разів давала зрозуміти світовій спільноті і Україні, що про жоден status quo ante bellum (відновлення довоєнних кордонів) не може йтися. Якщо це і «чистий аркуш», то не в затертому століттями фоліанті під назвою «Міжнародне право», а вже в іншій, написаній Путіним у 2008—2014 роках новій книжці.
До речі, російська версія «чистого аркуша» виявилася не такою вже й чистою. Валентина Матвієнко заздалегідь охрестила всі можливі пропозиції, умови й вимоги України «вигаданими умовами», проте коротко окреслила російські — «не вигадані». Передусім, вона говорила про повернення України до міждержавних структур СНД, що в широкому сенсі означає відмову України від євроінтеграції, а в трохи віддаленій перспективі — інтеграцію України до Євразійського економічного союзу і втрату суверенітету. Якщо про повернення Криму російська сторона відмовляється вести мову взагалі, навіть суто формальне повернення окупованого Донбасу до складу України вона обумовлює вимогами до зміни державного устрою України, цілковитої зміни на догоду Кремля її мовної та релігійної політики.
Згадані в інтерв’ю Матвієнко «диктат» і «вигадані умови» з боку України виявилися тим-таки монопольним правом на диктат Росії. А російська версія «чистого аркуша», з якого вона запропонувала заново розпочати російсько-українські відносини, — лише білим прапором капітуляції України, умови якої, всі до єдиної, мають бути продиктовані в Кремлі. У цьому сенсівисловлені нею в інтерв’ю ТАСС сподівання, що позиція новообраного українського президента і українських парламентаріїв зміняться після дострокових парламентських виборів в Україні, позбавлена будь-яких на те підстав. Поставити свій підпис на цьому «чистому аркуші» наважиться хіба що політичний маргінал Медведчук. А отже, Росія і не планує жодних реальних перемовин, продовжуючи свою гру на цілковите руйнування української держави, щоб вже на її руїнах «розпочати з чистого аркуша».
