До питання про питання
Я вже давно думаю, що глибину розуміння проблеми найкраще видно по запитаннях, які людина ставить, її обговорюючи. Скажу більше, іноді мені здається, що і знання студента на екзамені було б легше оцінити не за його відповіддю, а за питаннями, які він поставив би по темі екзаменатору. У такій ситуації, за вивченими фразами, не приховаєш фрагментарного бачення, відсутності аналізу й синтезу чи недостатньої базової підготовки. Або ж навпаки, правильно поставлене питання відкриє схильність до предметного мислення, стане основою продуктивної дискусії, можливо, навіть породить нову гіпотезу і головне — покаже хорошу роботу головного мозку того, хто ставить якісні питання.
Коли закінчиться карантин? Коли вже можна буде поїсти в піцерії? А в червні можна планувати поїздку в Італію? Ці питання багатьох співвітчизників неабияк мене дратують. Така невмотивована легкість із якою їх продукують, свідчить лише про одне — люди не можуть або не хочуть аналізувати ситуацію у світі навколо. Я не буду вдаватися до ультраконспірологічних ідей, одні з яких повністю заперечують існування вірусу, інші стверджують — перехворіє уся планета, половина вмре. Я про інше. Я про людину, в руках якої є доступ до інформації, методи фільтрування фейку і власний мозок, щоб розуміти, яких питань ставити не варто, адже простої відповіді немає.
Сьогодні ні президент Зеленський, ні президент Трамп, ні Ангела Меркель, ні ефіопський голова ВООЗ не знають напевне, що буде. Щобільше, навіть теорія яка видається дуже ймовірною, може виявитися хибною. Бо ті, хто щодень досліджує вірус іще не знають як він реагує на високі температури, куди він мутує і чи виробляється імунітет у тих, хто перехворів. Усі прогнози — туманні, висновки — інтуїтивні й так, насправді важливі питання, найголовніше з яких «Коли це всі закінчиться» — не мають відповідей. З цим жити складно, але іще складніше чи небезпечніше жити, вважаючи, що така відповідь є.
Гортаючи сьогодні стрічку натрапляю на дві новини, які йдуть одна за одною. «Працівники заводу Кромберг і Шуберт виходять із карантину, місто повертається до життя» і відразу за цим заголовком, наступний — «У місті виявлено найбільшу кількість інфікованих за останній тиждень». Та що там регіональна преса, сам пан Ляшко за кілька хвилин промови говорить дві взаємовиключні фрази — «прогнозуємо пом'якшення карантину 11 травня, якщо кількість інфікованих піде на спад» і «прогнозуємо зростання кількості хворих із 3 по 8 травня». Я не беруся засуджувати МОЗ України, чи відповідні інституції ЄС. Якщо когось і можна звинувачувати, то це комуністичний режим Китаю, який місяцями приховував загрозу. А те, що системи охорони здоров’я виявилися неготовими — жорстока реальність. Скільки б архітектори не вправлялися, кожен землетрус — це випробування для будівлі. Так само і з епідемію, легких не буває.
Навіщо ставити питання, відповіді на які — немає. Навіщо вірити відповідям, в основі яких лише ввічливість і припущення, а не знання. Але це зовсім не означає, що запитувати не варто. Головне, ставити питання обдумано. «Не коли це все закінчиться», а наприклад, «які показники свідчать про те, що епідемія йде на спад». «Не коли можна буде поїхати в Італію», а «коли й головне чому країни відкриють кордони». І не нервуватися, коли й на такі чіткі питання не буде чіткої відповіді. Нам тільки здавалося, що ми контролюємо світ, цьогоріч планета сама дала відповідь, хто тут головний. І коли і як це все закінчиться — не знає ніхто.
