Донбас. Протест проти протесту (ППП)
Крім російської агресії, на Донбасі йде важкий процес звільнення. Люди «відкидаються» від пострадянського гноблення. Слово «емансипація» поки ще незвичне, не зовсім зрозуміле. Ще вчора один тільки зовнішній вигляд місцевих постмалинових олігархів і новолондонської еліти з териконів викликав тремтіння в колінах, зараз же ситуація поступово змінюється. Це дуже болючий, супроводжуваний трагічними подіями, але і вкрай позитивний процес. Але ідуть й інші процеси, дуже цікаві, складні, дуже парадоксальні. Один із цих феноменів я для себе назвав «протест проти протесту». Протест проти розрідження звичного світу пострадянських тіней, протест проти того, щоб погані дорослі з Заходу запалили світло в темній молодіжній кімнаті посеред звично сумної вечірки у стилі 80-х. Вимкнули музику, забрали портвейн, очі засліпили світлом зрадницької лампочки Ілліча...
На Сході дуже цінують солідарність усередині великого і дружного трудового колективу. Завод або шахта - головне соціальне середовище, обридле, давно в печінках, але до смерті звичне. Виділитися - проти негласних понять, практично смертельна образа і зрада. Чинити так несправедливо, не по-братськи, не в дусі трудового колективу, дуже й дуже погано. Вимагати більше прав собі або своїм близьким - зраджувати інших. Активіст - вискочка. Протестувати чи щось вимагати - саботувати нормальне життя. Від необдуманих дій найбільших розумників можуть «залетіти» нормальні, працьовиті, лояльні невиразному, але всім зрозумілому ритму життя і взаємин всередині колективу, спільноти, містоутворюючого підприємства, зазвичай залежного від одного елітарного «наглядача» з депутатським значком чогось там. Навіть якщо вийти з плакатами, на яких будуть зображені сонечко, дерева і небо, - велика імовірність, що тебе звинуватять в «євросодомії» або ще в чомусь.
Така поведінка незвична, дестабілізує уклад, вносить смуту в стрункі ряди шанувальників вечірнього доміно. Але світ змінився. Нові змісти, люди і спокуси проникають у найвіддаленіші куточки, тихенько огинаючи заводські стінгазети, бюсти Леніна і дошки пошани. Проходять повз, не обертаючись навіть на найбільших суто конкретних «авторитетів» і найпочесніших президентів найбільш натуралізованих футбольних клубів. Ці спокуси висмоктують молодь, нові смисли заражають сумнівом. Протяг свободи надув спину багатьом прихильникам «традиційних цінностей».
Прихопило від болю. Складно розігнутися. Батьки, звичайно ж, проти. Західні залицяльники забирають їхніх дітей. Нові країни, смисли, запахи, книги, смаки, обличчя руйнують сім'ї. В очах кожного батька перші залицяльники доньки - це ґвалтівники, бандерівці і бойовики Правого Сектора. «Не віддамо! Даєш референдум проти вільнодумства, проти найбільш розумних і вільних, проти сучасних і підприємливих! Даєш протест проти протесту!» Складно, ломка. Але ми обов'язково звільнимося і врятуємося. І буде мир.
