Донбас: точка зору Віктора Суворова
Українська інтелектуальна спільнота в міру наближення чергового дедлайну з виконання Мінських угод дедалі активніше обговорює ті чи інші питання, пов’язані із самим виконанням цих угод та його ймовірними наслідками. От і в статті Євгена Середи «Донбас: який сценарій краще?» (сайт «Дня», 16 березня 2016 року) аналізуються проблеми досягнення миру на сході України та перспективи встановлення українського контролю за окупованими Росією територіями. Для свого аналізу автор статті використовує, крім інших інструментів, й елементи сценарного підходу, відомого у політичній науці з другої половини ХХ століття, та доходить висновків, що прийнятним для України є навіть такий варіант розвитку подій, за якого вибори на окупованій частині Донбасу будуть недемократичними, а контроль Української держави над цієї частиною («особливими районами») – формальним, неповноцінним.
Не полемізуючи з висновками автора (хоча їхня обґрунтованість викликає певні сумніви – так, усупереч принципам сценарного підходу, Євген Середа у сценарії «А» відзначає лише негативи для України, а в сценарії «Б» – лише позитиви), хочу звернути увагу на інше. Коментуючи статтю на сайті «Дня», Миколай Паращак зазначив: «Для дев’яти з десяти українців має бути зрозуміло – навіть суто формальний український контроль у тимчасово окупованій зоні є незрівнянно кращим за створення українського варіанту Карабаху!!!» Як на мене, порівняння Донбасу з Карабахом є некоректним – хоча б тому, що в останньому перед початком останньої за часом – але не першої у ХХ столітті – війни 77% становили християни-вірмени, а 21,5% – мусульмани-азербайджанці. Нічого схожого на Донбасі, на щастя, немає; якщо й можна порівнювати із чимось Донбас, то це з Придністров’ям. Але, знову ж таки, йдеться про інше. Хочу навести думку українця, який належить до одного з десяти й аргументовано відкидає ідею «формального контролю», – історика й письменника, колишнього радянського розвідника, а потім викладача військової академії у Великій Британії, переконаного прихильника Революції Гідності Віктора Суворова (він же – Володимир Різун).
Отже, фрагмент одного торішнього інтерв’ю Віктора Суворова: «Никого в «ДНР» и «ЛНР» вы не перевоспитаете. Есть вещи, заложенные генетически. Если люди так легко пошли на так называемый референдум о так называемой независимости Донецкой и Луганской областей, значит, стену надо возводить уже сегодня и отделиться от этой чертовой раковой опухоли. За последние полтора года уже все поняли: Донбасс не кормит, а гонит порожняк. Вы проживете и без него, он вам не нужен. Те, кто за Украину, должен собрать вещи, уехать из «ДНР» и «ЛНР» навсегда, начать новую жизнь на мирных территориях».
На запитання журналіста, що мається на увазі під «генетично закладеним», Суворов пояснив, навівши як приклад Північну Корею: «Три поколения подряд в Северной Корее шел негативный отбор, наверх пробивались ничтожества, а все позитивное ссылали в лагеря, тюрьмы, расстрельные подвалы. Через это сито прошли несколько поколений. То же самое происходило на территории бывшей Российской империи. Первая мировая, гражданская война, революция 1917-го. Те, кто не принял революцию, либо погибли, либо эмигрировали. В итоге первое поколение СССР – это дети тех, кто либо воевал за большевиков, либо сидел, поджав хвост. После – Вторая мировая, где самая героическая и активная часть народа погибла на фронтах, попала в плен, опять эмигрировала, сгинула в лагерях. Родилось новое поколение – уже от тех, кто никогда не выступал против. Негативное отсеивание длится почти 100 лет. Ровно то же самое, если не хуже, происходило и в Украине».
А Донбас, за Суворовим, – квінтесенція негативного добору по-радянськи…
Суворов вельми скептичний стосовно здатності Заходу до жорстких дій проти Росії у разі невиконання нею взятих на себе зобов’язань щодо миру на сході України. Він образно пояснює це так: «У меня перед глазами английская газета The Daily Mail, в которой есть интересная заметка о том, как один черный дядя натворил столько преступлений, что ему дали пожизненный срок. Спустя некоторое время его отпустили за примерное поведение. На свободе дядя опять столько натворил, что ему вынесли второй пожизненный срок. Он посидел-посидел, и, будете смеяться, опять вышел на свободу, потом сел с третьим пожизненным… Этот случай – отличный пример невероятного разложения Запада из-за пресловутой гуманности и политкорректности. В Англии на полном серьезе ужасаются, что не во всех тюрьмах есть бассейны… Плавательные! Не смейтесь, серьезная дискуссия идет. Вы знаете, что в Англии даже заключенных с пожизненными сроками в увольнительные отпускают? В прошлом году 38 человек, после «отпуска на волю», не вернулись за решетку. Англичане даже конгресс собрали и обсуждали вопрос: как усовершенствовать тюрьмы, чтобы заключенным хотелось в них вернуться после увольнительных? Договорились чуть ли не шеф-поваров в тюремные кухни приглашать! Вот и делайте выводы, как подобные «гуманисты» отнесутся к стране, виновной в трагедии Boeing… Мягкость Запада, в том числе по отношению к России, вызвана культом гуманности и политкорректности, который дошел до запредельного идиотизма! Европа и США утратили инстинкт самосохранения».
Ну, а щодо перспектив трансформації самої Росії на краще Суворов не менш категоричний: «Рядом с Украиной есть огромная «братская» страна, где народ на улицу не выходит и потому никогда ничего иметь не будет».
Можна, звісно, відмахнутися від цих справді радикальних тверджень Віктора Суворова, але перш ніж зробити це, пропоную читачам ознайомитися ще з двома фрагментами текстів цього автора.
«Для советских коммунистов месяц август имеет особое значение. В августе началась Первая мировая война, которая закончилась революциями в России, Германии и Венгрии. В августе 1939 года Георгий Жуков добился успеха в том, что до него никому не удавалось сделать – внезапным ударом он разбил японскую группу войск на Дальнем Востоке. Вполне возможно, что этот удар имел далеко идущие последствия: Япония решила отказаться от атак на Советский Союз и выбрала движение в другом направлении. Также в августе 1939 года в Кремле был подписан пакт, открывший шлюзы Второй мировой войны, в результате которой СССР стал сверхдержавой. В августе 1945 года Советский Союз вероломно напал на Японию в Манчжурии. В течение трех недель интенсивных действий были «освобождены» огромные территории, приблизительно равные по площади и населению Восточной Европе. В августе 1961 года Советский Союз построил Берлинскую стену в нарушение международных соглашений, которые он подписал.
В августе 1968 года Советская Армия «освобождала» Чехословакию и, к ее огромному удивлению, не встретила никакого противодействия со стороны Запада. Подозреваю, что советские коммунисты для начала войны снова выберут август», – писав Суворов у книзі Spetsnaz. The Story Behind the Soviet SAS, виданій у США 1987 року. Через чотири роки саме у серпні ДКНС кинув танки на Москву й спробував відродити СРСР… При владі в Росії тепер не комуністи, а кадебісти. Але агресія проти Грузії – перша декада серпня 2008 року, вторгнення регулярних військ Росії на Донбас – остання декада серпня 2014 року. У Сирії офіційно Росія воює з вересня 2015 року, реально регулярні російські підрозділи вступили в бій на місяць раніше.
А ось що зазначав Суворов, коли йшлося про зовнішню агресію режиму Путіна: «Украина – один из наиболее подходящих вариантов – как площадка для решения внутренних проблем. Ну, а что ему, против Китая идти? Там можно и по зубам схлопотать. Кто еще? Казахстан? А что с него взять? Эстония, Литва, Латвия – они члены НАТО. Беларусь? Ну, существует же какой-то мифический союз, какие-то там отношения между ними… На кого еще бросаться? На Турцию или на Сирию? А вот разорвать Украину надвое – вполне возможный вариант, один из немногих реальных вариантов для Кремля. То есть, когда мы говорим о поиске внешнеполитического решения для внутренних проблем России, то, в первую очередь, приходится смотреть на Украину». Інтерв’ю це було опубліковане 13 травня 2013 року, коли режим Януковича перебував при владі, а сил, здатних його скинути, не було видно.
Отож, як на мене, з Віктором Суворовим можна не погоджуватися з тих чи інших питань, шукати свої варіанти розв’язання порушених ним проблем, але ігнорувати його прогнози та застереження в жодному разі не можна.
