Донскіс: пошуки оптимізму в епоху песимізму
Уже півроку спливло з часу, коли відійшов у засвіти Леонідас Донскіс – інтелектуал першої європейської ліги і великий друг України. Помер він молодим, у віці всього 54 років. Зупинився, у русі, так як і жив: серце великого мислителя зупинилося вранці на летовищі Вільнюса, звідки він прямував в Україну. У численних текстах, присвячених пам’яті литовського філософа й члена Європарламенту (Донскіс був депутатом у 2009-2014 рр.), його друзі й колеги висловлювали здогад, що причиною гострого інфаркту міокарда стала втома.
Річ у тім, що Леонідас Донскіс звалив на свої плечі відповідальність за всю східну Європу. Він не вмів відпочивати і перебував у безперервному русі. Писав, виступав, організовував. Ставши депутатом Європарламенту від Литви, захищав інтереси цілого східноєвропейського регіону. Тонко розумів Росію і небезпеки, якими вона загрожує світовому ладу. Після початку російської агресії став у ряди інформаційних військ, використавши весь свій авторитет і репутацію для спростування кремлівської пропаганди. Часом навіть здається, що Донскіс був не так на боці України, а – як філософ і громадянин – на боці правди й здорового глузду. А також історичного поступу, що дозволив східноєвропейським країнам втекти з-під смертоносних російських лап.
В одному з інтерв’ю Донскіс порівняв Україну з принцесою: «Україна - дуже велика країна і дуже важлива. Я б сказав, метафорично висловлюючись, мовою казки: це принцеса, без якої не буде королівства. Україна настільки важлива для Східної, Центральної Європи - Польщі, балтійських країн, - що архітектура майбутньої міжнародної політики та система оборони базується на Україні. У цьому я абсолютно переконаний. Це абсолютно зрозуміло для США і Західної Європи».
А в авторській колонці для українського журналу «Тиждень» наче аналізував те, що його самого зведе в могилу: «Ми живемо в добу терміновості, браку часу й прискорення. Як її краще описати? Поспіх. Постійна біганина. Багато завдань водночас. Нам бракує часу на себе, друзів і книжки, на задоволення від простих утіх життя. У нас на очах зникають поняття і традиція вихідних. Кінець тижня стає для більшості нагодою перемкнутися з одного джерела стресу на інше».
Леонідас Доескіс, автор і співавтор сорока книг і п’ятисот наукових публікацій, був чесним і сумлінним мислителем, але не наївним. Був романтиком, але знав, що справжня незалежність базується на здоровому прагматизмі. І в листуванні з Томасом Венцловою (українською воно вийшло в книжці «Передчуття і пророцтва Східної Європи») висловив обережну думку, що оптимізм – це передусім не віра чи впевненість, а дія. Здається, дія на користь інших була символом його короткого, але плідного й яскравого життя.
