Дитина з рушницею
Наш піонерський загін носив ім'я піонера-героя Володі Дубініна. Юний керчанин був розвідником-партизаном і загинув при розмінуванні підходу до каменоломень.
Зрозуміло, ми всі знали про його подвиг, і в тому мілітаризованому суспільстві, де ми росли, у нас навіть тіні сумніву не виникало про доцільність участі дитини у військових діях.
І ось сьогодні, три чверті століття потому, дитина з рушницею знову стала реальністю нашого життя: неповнолітні беруть участь у військових діях з обох боків конфлікту на сході нашої країни. Про це говорить Президент, про це повідомляють ЗМІ. 9-тирічна Богданка Нещерет - «доча бригади» Мозгового взагалі стала зіркою не тільки колабораціоністських, а й російських ЗМІ. Діти потрапляють у збройні угруповання різними шляхами. Богданку в «бригаду» привів батько, і це не поодинокий випадок. Не відволікаючись від теми, пропоную самостійно подумати над тим, в якому стані перебуває психіка цієї дитини та інших малолітніх вояків.
Тим часом Міжнародний кримінальний суд у липні 2012 року виніс свій перший вирок. І цим вироком до тривалого ув'язнення було засуджено Томаса Лубанго Дьїло, який вербував дітей для участі у військових діях на боці так званих Патріотичних сил звільнення Конго. За його наказом мінімум три тисячі дітей віком до 15 років були відірвані від своїх сімей, їх навчали військовій справі і змушували вбивати, грабувати, палити будинки.
У нас поки що не Африка, у всякому разі - не так жарко, але без рішучої протидії залученню дітей в збройний конфлікт багато шансів стати об'єктом для порівняння саме з цим континентом.
Україна ратифікувала Конвенцію про права дитини та Факультативний протокол щодо участі дітей у збройних конфліктах, згідно з якими заборона вербування або використання дітей у збройних конфліктах стосується всіх без винятку збройних груп, Конвенцію Міжнародної організації праці № 182, яка прирівнює вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах до найгірших форм дитячої праці та зобов'язує країни-учасниці викорінити це ганебне явище. Нарешті, в 2007 року Україна приєдналася до Паризьких зобов'язань щодо захисту дітей від незаконного залучення або використання збройними силами або збройними групами.
Отже, у міжнародно-правовій сфері зроблено майже все, щоб запобігти появі на нашому соціальному горизонті дитини з рушницею. Майже, але не все. На жаль, наші вербувальники дітей не можуть поділити з Томасом Лубанго Дьїло його камеру. Для цього треба ратифікувати давно підписаний Україною Римський Статут і стати учасником Міжнародного кримінального суду. Тоді перед ним можна було б поставити тих дорослих злочинців, які сьогодні вручають дітям зброю, створює з підлітків воєнізовані загони й усіляко пропагує мілітаризацію дитинства.
І це ще не все. До цього часу кримінальне законодавство не містить адекватних норм про покарання осіб, винних у залученні дітей до військових дій. Очевидно, що ні стаття 149 «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини», ні стаття 150 «Експлуатація дітей», ні стаття 304 «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність», ні стаття 447 «Найманство» не охоплюють цього посягання на права дитини в обсязі, передбаченому нормами міжнародного права. Втім, і цих норм досить для того, щоб хоча б почати кримінальне провадження щодо вже виявлених фактів втягнення дітей у збройний конфлікт. Але відомо нам хоча б про один факт такого провадження?
Як видається, сьогодні для того, щоб, образно кажучи, відібрати у дитини рушницю, треба зробити як мінімум, наступні кроки:
1. Переглянути докорінно кримінальне законодавство в частині відповідальності за втягнення дітей у збройний конфлікт.
2. Ратифікувати Римський Статут.
3. Як можна ширше пропагувати норми міжнародного і національного права про заборону участі дітей у збройних конфліктах. Той, хто вручає дитині автомат, повинен знати, що його злочинне діяння не залишиться безкарним.
4. Розпочати кримінальне провадження щодо вже відомих випадків залучення дітей до збройного конфлікту.
