Флешмоб подолання
Як сприймати масову акцію в «Фейсбук» #яНеБоюсьСказати?
В українському сегменті «Фейсбук» стартував флешмоб проти замовчування насильства. Під хештегом #яНеБоюсьСказати цими днями українки почали активно ділитися особистими історіями про сексуальні домагання і негативний досвід спілкування з протилежною статтю. Акцію розпочала громадський активіст і журналіст Анастасія Мельниченко. Буквально сотні постів із відвертими історіями просто приголомшують. Твоя знайома, подруга, сусідка, колега по роботі чи просто віртуальний «френд», з якою у житті ніколи не бачився, відверто розповідають про сексистські жарти, вульгарні образи, домагання, і навіть факти зґвалтування.
До жінок приєдналися чоловіки, розповідаючи свої історії, пов'язані з насильством. Однак, у соціальних мережах та блогосфері можна зустріти чимало реплік про те, що поширювати приватні історії – некоректно, неетично і навіть безпардонно. У «Фейсбуці» за тим же хештегом #яНеБоюсьСказати можна прочитати досить багато коментарів, зокрема надісланих чоловіками, де до флешмобу поставилися вельми негативно, вважаючи його випадом на свою адресу. «Цей флешмоб про те, що мене ніколи не ґвалтували в дитинстві. А потім уже не зрозуміло було: хто — кого», — написав один із користувачів. «У відповідь на антимужиковий флешмоб #яНеБоюсьСказати пропоную відреагувати дзеркальним флешмобом #бабаДінамо. Знаєте, у кожного в житті трапляються різні випадки, але це не означає, що всі навколо ідіоти», — продовжив інший. Трапляються більш категоричні висловлювання: «Самі винні. Не треба провокувати».
Завдяки публічності ініціативи її активісти хочуть привернути увагу громадськості до проблеми домашнього та сексуального насильства, психологічних утисків та інших різновидів агресії у ставленні до жінок. Говорячи ширше – це надзвичайно важлива акція для усвідомлення глибини травматизації постгеноцидного суспільства. І з цього приводу хотілося б відзначити пост автора «Дня», відомого політолога Вікторії Подгорної, щоб поділитися ним із нашими читачами. «Для тих, хто не зрозумів, навіщо #яНеБоюсьСказати: це вкрай важливий крок до того, щоб усвідомити всю травматизацію постгеноцидного суспільства і вилікувати його через усвідомлення. Це європейський досвід подолання зла і насильства, яке накопичилося в суспільстві, — написала Вікторія Подгорна. — Говорити боляче, але треба: мовчання — це прийняття насильства і геноциду як норми. Але це не норма! І воно вимагає засудження і солідарності. Так, солідарності, що є ознакою здорового суспільства і єдиною гарантією від насильства, запорукою протистояння йому. Українське суспільство повинне почати говорити і як одне ціле, і окремими голосами». До речі, Вікторія також поділилася своєї історією, яку, як і сотні інших, можна знайти за хештегом #яНеБоюсьСказати.
