Гелотофобія
«19–25.01.2018»
«...Он что-то задумал.
Он лишь отдохнуть прикорнул.
И я обращаюсь
к правительству нашему
с просьбою:
удвоить, утроить
у этой стены караул,
чтоб Сталин не встал,
и со Сталиным — прошлое...»
Євгеній Євтушенко, «Наследники Сталина».
Знаєте, адже фільм «Смерть Сталіна» насправді є за що заборонити і в Росії, і навіть у нас, в Україні (не подумайте тільки, що я за цю заборону, але наші заборонці часом і не до такого додумувалися). Як важко уявити собі комедію на тему, скажімо, Голокосту, так і один із найтемніших періодів історії російського, українського та ще десятків інших народів, здається, зовсім не налаштовує до пустотливого гумору. Зійшлися у своєму рішенні Міністерство культури Росії на десятки мільйонів замучених, померлих від голоду, тортур, розстріляних або згнилих у таборах, і багатьом, що нині його критикують, важко було б хоч щось щодо цього заперечити.
Зізнатися, попередня спроба кінематографістів зняти комедію-фарс на тему Сталіна не була смішною навіть хоч би частково. Попри те, що Девід Суше виступив у ролі Берії, «Червоний монарх», знятий за мотивами розповідей перебіжчика Юрія Кроткова, вийшов натужним, і весь цей гумор-на-крові британського телефільму 1983 року викликав у мене свого часу хіба що подив. — Але це, напевно, може здатися потішним... тим, хто сам або чиї рідні та близькі через це не пройшли. Втім, на відміну від цієї першої спроби, «Смерть Сталіна» знято за коміксами і, як усякий комікс, далекий від претензій на історичну правдивість. Режисер фільму Армандо Іануччі взагалі якось зізнався, що мав на увазі вибори Трампа. — Як кажуть у таких випадках, автори просто намагалися викликати регіт, і лише ми, для кого історичний контекст цього фільму це — наша власна історія, що ще не завершилася, шукаємо і знаходимо в цій дрібниці глибший сенс.
Залишивши осторонь художні особливості нинішнього фільму, зізнатися, який я все одно ще не дивився, але який я обов’язково перегляну, зауважу лише, що міркування захисту відчуттів родичів жертв режиму Сталіна абсолютно не бентежили Міністерство культури Росії. Міністерство культури Росії більше непокоїли відчуття й ущемлена фільмом гідність спадкоємців учорашніх катів. І, як колись тисячі підписантів одноголосно вимагали розстрілів, сьогодні теж знайшлися «діячі науки і культури», у статусі «експертів» під цим рішенням, що обезсмертили свої імена.
Утім, чи тут лише йдеться про «образу почуттів», «переписування історії» або, як сформулювали ці «експерти», «історично недостовірні декорації»? Головна претензія до фільму «Смерть Сталіна» у справжніх ініціаторів його заборони в іншому. 1986-го, нам тоді було по 14 років, у радянський прокат вийшов польський фільм «Нові амазонки» (ми тоді ще не знали, що насправді до втручання радянської цензури його назва була «Секс-місія»). Двоє героїв-чоловіків потрапляють у майбутнє, в якому світ населений тільки жінками, зі всіма, як кажуть, обтяжливими. Наш — підлітків — інтерес до цього фільму, зважаючи на ліберальне сьогодення, важко собі уявити. І подумайте, як розпалювалася наша уява, коли ми намагалися домислити, які сцени в цьому фільмі вирізали радянські цензори. Багато років по тому я подивився оригінал, і був безжально розчарований. Із «оголення» радянські цензори видалили в сумі менше хвилини. Значно більше їх зацікавили місця, в яких детально пояснювався устрій цієї утопії. Уявляєте, в устрої цього тоталітарного суспільства майбутнього, в якому залишилися тільки жінки, радянські цензори уявили натяк на СРСР.
КАДР З ФІЛЬМУ «СМЕРТЬ СТАЛІНА»
Що вже казати про реальні й уявні цензорами паралелі між сучасною Росією і сталінським СРСР у «Смерті Сталіна»... Ще не відомо, чи не розгледіли вони і себе в комусь зі сталінського оточення. — І не важливо, чи мав хоч що-небудь з цього на увазі режисер фільму... Старіючий, ненависний у всьому світі диктатор, щуряча метушня за його спиною, президентські вибори, що наближаються. До речі, ще до того, як було поставлено питання про повну заборону, член Суспільної палати Росії і, яка іронія, виконавчий директор Всеросійського хорового товариства Павло Пожигайло запропонував перенести прокат фільму на літо. — Він так прямо і сказав, що вихід цього фільму в прокат «небажаний перед виборами президента». Ні, не паралелі — реальні або уявні — налякали в «Смерті Сталіна» ініціаторів заборони. Їх страхає інше, що напередодні виборів росіяни знову, як перед кінцем СРСР, з іронією подивляться на своїх вождів. І здогадаються: все, що відбувається в сьогоднішній Росії, — це теж тільки фарс, тому що лише у вигляді фарсу, як відомо, історія повторюється.
