Гендерне тяжіння Катерини Левченко
Недавно побачила світ книга «Гендерне тяжіння», написана Урядовою уповноваженою з питань гендерної політики в Україні Катериною Левченко. Здавалось би, ну і що ж такого прикметного у цьому факті? Адже в Україні щодня виходять нові книжки на різноманітні теми. Є серед них і «гендерні».
І все ж варто звернути увагу на цю подію. Адже це вперше на наших теренах поєднались: розповідь про власний шлях у високу політику жінки (що вже викликає зацікавлення!) і все ще «одіозний» для значної кількості українців гендер. Перша книжка, яка вийшла на пострадянському просторі з таким «набором» складових була оповідь про свій шлях у політику та власний фемінізм Ірини Хакмади, відомої політичної та громадської діячки, бізнес-вумен, талановитої журналістки й непересічної особистості з Росії. Тоді у далекому вже 2006 році це видання наробило багато галасу, перетворившись одразу на бестселер. Вже сама назва «Sex в большой политике. Самоучитель self-made woman» звучала провокативно і мало кого з читаючої публіки залишила байдужим.
Книга Катерини Левченко «Гендерне тяжіння» (Катерина Левченко. Гендерне тяжіння. – Харків: «Фоліо», 2019. – 189 с.) навряд чи наробить багато галасу в українському інтелектуальному просторі. Проте це справді серйозна і розумна розмова зі спільнотою українців про принципово нове явище у житті пострадянської країни – гендерну політику, без якої, як тепер зрозуміло, Україна не зможе стати повноправним членом спільного європейського дому.
Варто визнати, що на сьогодні в українському суспільному просторі вже існує чимало літератури, як перекладної, так і вітчизняних авторів (серед яких, слід визнати – 99 і 9/10 % - авторки), у якій розповідається про гендер, гендерні стосунки, гендерну політику, гендерні конфлікти тощо. Ці видання різного рівня та різного цільового призначення, але всі вони спрямовані на «прояснення» ситуації довкола принципово нового явища для пострадянських країн – гендерної політики і всього того, що пов’язано із таким для багатьох «дратівливим» словом - «гендер».
За роки незалежності гендерним дослідникам/дослідницям в Україні вдалось створити найрізноманітнішу бібліотеку різноякісних та різнорівневих текстів, які все ж засвідчують, що українська гендеристика існує і досить плідно розвивається. При цьому, за аналогією з відомою концепцією Івана Дзюби щодо цілісності культури, на нашу думку, потрібно вітати і те велике різноманіття тем, які так чи інакше «працюють» з гендерною тематикою, навіть поза бажанням чи усвідомленими прагненнями авторів. Тому-то варто згодитись із твердженням пані Катерини Левченко щодо популярності, «навіть модності» поняття «гендер».
Хотілось би вірити авторці «Гендерного тяжіння» у тому, що всерйоз «сьогодні гендерну політику в нашій країні визнано одним з пріоритетів державної політики». Проте, нещодавній досвід «полювання на відьом» від фемінізму та гендеристики, на яких за часів Януковича було спущено чи не найбільше собак кондового православ’я, «боротьбоскрєповщини» та «охорони-справжніх-сімейних-цінностей» не дозволяє до кінця повірити в таку реальність. Адже і боротьба проти гендеру та фемінізму в Україні часів президента-втікача розпочалась і набрала величезного розмаху після більше як двадцяти років розвитку гендерної політики в Україні та майже десяти років дії закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», прийнятого у 2005 році за часів президентства Віктора Ющенка.
Попитайте сьогодні у пересічного українця, що то таке – гендер та гендерна політика. Якщо людина щось знає про це, чи, принаймні, десь «чула дзвін», скоріше за все вам розкажуть, що то проблема жінок, у яких не склалося із так званим «жіночим щастям», або ще якусь банальщину про сексуально «незадоволених» панянок. Щоб нарешті почати долати цей колективний примітивізм, несумісний із реаліями та викликами сучасного світу, в якому активно обговорюється, наприклад, проблема «Чи буде ХХІ століття століттям жінки?», потрібні такі книги, як «Гендерне тяжіння» Катерини Левченко. Тут йдеться про історію формування гендерної політики в нашій країні, починаючи від початків новітньої української незалежності; «розкриваються концептуальні, правові, організаційні, адміністративні засади гендерної політики, їх розвиток та становлення, проблемні питання та перспективи в різних галузях суспільного життя; питання розвитку та укріплення інституційного механізму гендерної політики на національному та регіональному рівнях, гендерна інтеграція, формування гендерних компетенцій державних службовців і фахівців сектору безпеки та оборони, стандарти міжнародних документів з прав жінок та їх втілення в національному законодавстві, питання сучасних інструментів реалізації гендерної політики, як-от гендерно-орієнтоване бюджетування, формування статистичних даних, дезагрегованих за ознакою статі, гендерно-правова експертиза законодавства, здійснення гендерних аудитів доступності тощо». Все вище викладене є анотацією на книгу пані Урядової уповноваженої, але, якщо вас злякав вказаний перелік проблем своєю науковістю та складністю, все ж не відмовляйте собі у задоволенні прочитати книгу Катерини Левченко, бо там просто і доступно, а місцями навіть весело пояснені усі ті вище перелічені премудрості цілого сектору державної політики. Зі сторінок видання до вас промовлятиме розумна, серйозна, успішна і при тому якась по-доброму «домашня» жінка, дружина і хороша матір, життєві переконання та досвід якої є не лише цікавим, але й по-людськи привабливим.
Зрештою, Україна не повинна «пасти задніх» щодо рівня цивілізованості, який, як відомо, визначається відведеним жінці місцем у спільноті. Та й не лише американські дівчатка мають гратися у Барбі-президентку США чи Барбі-конгресменку. Українські дітлахи теж повинні мати право на подібні мрії та життєві сценарії! До того ж це теж буде «працювати» на український спротив державі «Домострою», «ісконних скрєп», дрімучої патріархальщини. Саме на подолання подібних загроз і спрямовані книжки типу «Гендерного тяжіння»Урядової уповноваженої з питань гендерної політики в Україні пані Катерини Левченко.
