Геній дзюдо
«19–25.05.2017»
Зізнаюся, алюзія на фільм Акіри Куросави вперше промайнула в моїй голові, коли Роман Михайло оглу прямо з тюремних нар пересів у крісло голови Федерації дзюдо України. Але хвацькі віражі круто закрученого сценарію, неймовірні злети й падіння на життєвому шляху Романа Насірова навели мене на думку, що, якби в Україні мали намір зняти ремейк шедевру японського генія, його героєм став би не вигаданий персонаж Сугата Сансіро, а цілком реальний голова української Державної фіскальної служби (ДФС). Ну а те, що героя у нашому ремейку було б виведено у дещо іншому ключі, то це національний колорит у нас такий, з усіх типів героїв віддавати перевагу... як би це сформулювати трохи м’якше... авантюристів.
Кому цікава доля героя, після того, як дракона вже переможено! Коли після півтора року драматичної апаратної боротьби Роману Насірову нарешті вдалося витіснити з крісла голови Одеської митниці Юлію Марушевську, наш герой більше нагадував збитого льотчика Маресьєва — спустошений, немов разом і без мети в житті, і без ніг. Його затримання простісінько в лікарняній палаті, яке не забарилося, видавалося логічним фіналом — мавр зробив свою справу, тепер система впорається і без нього. Подальше життя Романа Михайловича вималювалося Іллею Муромцем навпаки — накрившись картатою ковдрою, що стала мемом, йому належало провести на печі чи на нарах решту свого життя і бути згадуваним хіба що між рядками академічних видань сучасних билин.
Саме тут, у найнижчій точці параболи його долі, і стали в пригоді бійцівські хиси характеру Романа Насірова, які першими помітили й оцінили в українській Федерації дзюдо. Здавалося, його лопатки ось-ось торкнуться татамі. Але, сплативши скинуті з неба богом-тестем 100 мільйонів застави, він не перетнув уночі, обвішавшись золотими портсигарами і годинником Patek, українсько-придністровський кордон, а, як виявилось, відкинувши образи, тихо, без показухи, продовжував служити своїй країні. Цю сповнену драматизму сльозливу історію під шумок масштабних арештів колишніх підлеглих Насірова повідав у середу українцям в ефірі телеканалу «112» головний військовий прокурор України Анатолій Матіос.
Виявляється, не генеральному прокуророві Луценку, а саме Роману Насірову належить головна заслуга в розкритті корупційних схем і в затриманні десятків вищих чиновників ДФС. Ще до свого арешту буцімто саме він передав генеральному прокуророві всі схеми, явки і навіть кодову фразу про «слов’янську шафу». У світлі цієї заяви Матіоса справа Насірова вже видається помстою корумпованої верхівки ДФС шефові, який їх розкрив, а інструментом цієї помсти — глядачеві дають змогу поки що самим домислити, усвідомлено чи за інтерес, — було підступне НАБУ, що викрало героя разом з ковдрою із лікарняної палати. Ну а перед самим Романом Михайловичем залишається лише вибачитися, повернути 100 мільйонів з відсотками і нагородити.
Страшенно захопливий закрутився сюжет, чи не так? Ось тільки фінал в нашої історії, як то кажуть, поки що відкритий. Уся злочинна мережа тепер у руках закону, але, якщо виходить, що Насіров у нас герой-комарик, який переміг злісного павука, хто ж тоді геній злочинного світу? Моріарті у цій п’єсі хто?! Павутину подолано, павук залишився? І це лише одне з багатьох запитань, відповіді на які знає лише Роман Насіров. Справді, і навіщо це Матіос роздзвонив про джерело інформації на всю країну? І ось тут Роману Насірову, залежно від переваг сценаристів, відкриваються два шляхи: європейський фінал — разом з усіма відповідями на погост; чи голлівудський хепі-енд — у крісло генерального прокурора. Врешті-решт, адже він вже посидів у Лукьянівському СІЗО на нарах нинішнього генерального прокурора, то чому після такого гучного успіху на терені боротьби з корупцією не пройти увесь шлях до прокурорського крісла по його стопах?
Утім, є ще одне, найімовірніше пояснення цієї історії, що її розповів прокурор Анатолій Матіос — наш головний військовий прокурор вже не раз у прямому ефірі городив відверті вигадки на цілковиту нісенітницю. До речі, відсутність у прокурорів і адвокатів базових навичок у своїх публічних виступах чітко, виразно й згідно з буквою і духом закону формулювати свої думки, це перша ознака, що із системою правосуддя в країні коїться щось не те. І щоб це зрозуміти, не треба бути надто розумним, не потрібна вся ця беглузда історія з Романом Насіровим, що триває вже скільки місяців поспіль.
