Глобальна контртерористична операція
Останні події в хроніці вповільненого апокаліпсису. Амбасадор США в Москві Джон Салліван у середу ввечері привіз до МЗС Росії письмову відповідь Вашингтону на російський ультиматум. Зміст відповіді не розголошується, але Блінкен уже заявив, що нічого нового там немає, все та ж відмова США покінчити життя самогубством. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг негайно зібрав термінову пресконференцію і підтвердив, що Північноатлантичний альянс не піде на компроміс із Росією щодо права будь-яких країн, у тому числі України, на вступ до НАТО. Керівництво «Єдиної Росії» звернулося до Путіна з проханням поставити бойовикам «ДНР» і «ЛНР» зброю у відповідь на постачання країнами НАТО зброї Україні. Війна поглядів.
Путін ввімкнув годинниковий механізм запуску Третьої світової війни 17 грудня 2021 року, коли був обнародуваний запропонованим ним акт про повну та беззастережну капітуляцію США та НАТО. І хоча вірогідність того, що рвоне, вельми невелика, деякі незворотні зміни в глобальному пейзажі вже настали. здійснити
По-перше, Путіну вдалося змінити статус глобального ізгоя на статус світового терориста №1, заповнивши собою порожню вакансію Усами Бен Ладена. Принципова відмінність від свого попередника у Путіна в тому, що ніякого аналога операції «Спис Нептуна», проведеної спецназом США 2 травня 2011 року, щодо Путіна ніхто здійснювати не планує. Втім, контртерористичну операцію глобального масштабу запущено. Як у всілякої контртерористичної операції такого типу, в неї є дві складові: перемовини та підготовка до штурму й нейтралізації терориста в разі зриву перемовин.
Тактика перемовин з терористом №1.
У російському експертному співтоваристві вважають адміністрацію Байдена найслабкішою за весь період після розпаду СРСР. Проте перемовини з Росією ця адміністрація веде за усіма канонами тактики перемовин із терористами, що захопили заручників. І навіть недоречні обмовки Байдена щодо «незначного» вторгнення Путіна в Україну, на які не потрібно реагувати, не псують загальної картини.
За підсумками 40 днів спричиненої Путіним кризи можна сказати, чого поки домоглися обидві сторони конфлікту.
Путін домігся рекордного рівня згадок у світовій пресі. Все.
Захід на чолі зі США домігся набагато більшого. По-перше, набагато більшого ніж у докризовий період рівня єдності й об’єднання. Можна скільки завгодно говорити про особливу позицію ФРН або Хорватії, проте країни Заходу сьогодні єдині як ніколи.
По-друге, зникли залишки сумнівів у доцільності існування НАТО. Спасибі Путіну, він вельми допоміг Північноатлантичному альянсу, спрацювавши краще за будь-який піар.
По-третє, Україна отримала велику кількість сучасної зброї та шанс чинити серйозний опір агресорові, завдавши йому політично неприйнятного збитку.
По-четверте, завдяки точному наслідуванню тактики перемовин із терористами, США вдалося змусити Кремль радикально змінити первинні вимоги.
Кремль вимагав розмови тільки зі США — як наслідок відбулися перемовини ще і з НАТО й ОБСЄ.
Кремль вимагав відповідати негайно, інакше буде «страшна військово-технічна відповідь» — відповідь США була через 40 днів, а про «страшну військово-технічну відповідь» Кремля сам Кремль, можливо, вже забув.
Кремль вустами Рябкова заявляв, що «вимоги не меню» — США холоднокровно пропустили «гарячі страви» — заборона на розширення НАТО та повернення в 1997 рік — і стали обговорювати винну карту у вигляді обмеження на розміщення ракет середньої дальності. До речі, я б вітав повернення в 1997 рік, коли Путін похмуро перекладав папірці на посаді заступника керуючого справами президента, а операцією «наступник» ще й не пахло, та, знаючи, чим це закінчиться, можна було б усе змінити.
Тактика перемовин із терористом полягає в тому, що з ним потрібно повсякчас розмовляти, присипляючи його увагу й одночасно показуючи йому безперспективність проведення теракту для нього особисто. Терорист тверезіє, коли в нього на грудях і на лобі з’являється зелена точка лазерного вказівника цілі. Зеленою точкою для нинішнього терориста №1 стали персональні санкції проти Путіна, про які президент США Байден оголосив публічно.
Це вже вдруге, коли Путін відчуває у себе на лобі зеленувату точку байденівського лазерного прицілу: перший раз, коли Байден назвав його вбивцею, і ось зараз, коли оголосив про персональні санкції. Ніколи раніше жоден із лідерів СРСР або Росії не були так публічно принижені з боку очільника США або іншої великої держави. Ні щодо Сталіна, ні щодо Хрущова, Брежнєва, не кажучи вже про Горбачова та Єльцина, ніхто зі світових лідерів не дозволяв собі нічого подібного. Це до питання про особливе місце Путіна в історії та сучасному світі, а також про те, чого він домігся, влаштувавши весь цей світовий бедлам. Характерно і те, що нашого альфа-самця принизив не брутальний політик типу Черчіля або Рейгана, а досить престарілий Байден, який спотикається й обмовляється.
Стокгольмський синдром у заручників у Європі та Росії.
Пара терорист-заручник майже завжди породжує стокгольмський синдром. У Путіна в заручниках власне населення, Україна та Європа. Найсильніше стокгольмський синдром позначився в Росії. Під владою терориста у заручника вимикається вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. Заручник бачить зло не від терориста, а від того, хто з терористом бореться. Внаслідок путінської авантюри долар у Росії пробив стелю в 80 рублів, євро коливається навколо відмітки в 90 рублів, акції провідних компаній упали на 10%, а ціни ростуть просто на очах. Але абсолютна більшість росіян ніяк не пов’язують ці неприємні відчуття з політикою російського керівництва.
Над зубодробильними санкціями, що загрожують, у Росії сміються не лише «Іскандери» з телевізора, але й російська популяція. На запитання Левади-центру: «Чи турбують вас можливі політичні й економічні санкції країн Заходу щодо Росії у зв’язку з позицією, виробленою керівництвом Росії стосовно України?» дві третини опитаних відповіли, що санкції їх не турбують. Причому, в два рази в порівнянні з попередніми опитуваннями зросла частка тих, хто вважає, що санкції зачіпають тільки вузьке коло людей, що займаються в керівництві країни політикою щодо України. Війни росіяни не хочуть і бояться, але переконані, що вона може статися виключно внаслідок агресії України та Заходу. Телевізор...
У Європі стокгольмський синдром поширений точково. Наприклад, президент Хорватії Зоран Миланович, відповідаючи на запитання, як Хорватія відреагує на можливе масштабне вторгнення російських військовиків в Україну, сказав: «Ми не матимемо з цим нічого спільного. Якщо буде ескалація, ми виведемо (з регіону) останнього хорватського солдата». Після чого заявив, що «Україні не місце в НАТО», назвав Україну однією з найкорумпованіших країн, а події Майдану назвав «переворотом». Великий скандал викликали висловлювання командувача ВМФ Німеччини, що заявив, зокрема, що анексований Крим утрачений для України назавжди. Після критики з боку начальства німецький адмірал подав у відставку. Але в цілому Захід виявляє згуртованість і готовність дати відсіч російській агресії.
До сорокового дня з початку путінської авантюри шанси на те, що вповільнений апокаліпсис із потенційної фази перейде в актуальну, невеликі. Але є чинники, які ці шанси збільшують. Наміри Кремля направити бойовикам «ДНР» і «ЛНР» нові партії сучасної зброї — це як поливання гасом діжки з порохом у приміщенні, де сила-силенна піроманів.
