Глобальний Шариков
Чому Росія так несамовито підтримує Талібан. Істерика Кремля навколо «Кримської платформи». Ідеї Шарикова живуть й іноді навіть перемагають
Цього дня 232 роки тому 26 серпня 1789 року у Франції була затверджена Декларація прав людини та громадянина — документ, що заклав основи сучасного права в Європі. У її основу була покладена концепція рівноправ’я та свободи, що належить кожному від народження. Природними правами людини та громадянина оголошувалися свобода особистості, свобода слова, свобода переконань, право на опір пригнобленню. Разом із Великою хартією вільності, що була підписана 1215 року Іоанном Безземельним, — це фундамент сучасної демократії.
Але історія не схожа на прямі рейки, якими мчить локомотив прогресу. Періодично люди керуються ідеями, прямо протилежними концепції Шарикова, складовими якої є поміж інших — «узяти й поділити».
Сьогодні на роль глобального Шарикова претендує путінська Росія. Путіна постійно переслідують нав’язливі ідеї про те, як і з ким поділити світ. Чи то на кшталт секретного протоколу пакту Ріббентропа — Молотова про поділ Польщі та Східної Європи, чи то за зразком Ялти 1945 року, де Рузвельт, Сталін і Черчилль домовлялися про післявоєнний поділ планети. Оскільки Захід здивовано проігнорував пропозицію Путіна провести Ялту:2, Путін затамував образу та спробував запропонувати щось подібне Китаю, але товариш Сі тільки непроникно посміхався й акуратно закривав свіжим номером газети «Женьмінь Жібао» карту світу, на якій Сибір і Далекий Схід позначені як китайські території. Путіну про це знати зарано. Прийде час, і йому про це повідомлять.
Ідеї взяти й поділити давно володіють буйним розумом лідера ЛДПР. На самому початку своєї кар’єри у Ж. постійно були напади, під час яких він кидався на південь і постійно намагався помити взуття в Індійському океані. З віком став трохи розсудливішим, обріс багатомільярдною власністю, але напади тривають. Тільки тепер він повсякчас кидається на захід, у бік України, і постійно хоче її поділити. Ось учора, 25 серпня в програмі «60 хвилин» він ні з того ні з сього заволав, що Україну потрібно поділити: Львів віддати Польщі, а усе інше — Росії. Польський політолог Якуб Корейба, що був присутнім у студії, спробував заперечити, мовляв, Польщі Львів не потрібен, але його ніхто не слухав, запропонувавши не сперечатися, а діяти відповідно до приказки: «Дають — бери, б’ють — тікай».
Поділивши Україну, невгамовний Ж. на цьому не зупинився і кинувся все-таки на південь, правда, до Індійського океану не дістався, зупинився на Афганістані та зажадав його поділити. Таджиків відрядив до Таджикистану, узбеків — до Узбекистану, а пуштунам велів їхати до Пакистану. Хто залишиться в Афганістані, а головне, хто візьметься виконувати цей чудовий задум, чи буде сам Ж. домовлятися з талібами про поділ щойно захопленої ними країни, чи відішле Лаврова, як молодшого і менш ціннішого, лідер ЛДПР не уточнив.
Але в цілому Ж. повністю на боці талібів. «Ми повинні визнати уряд талібів — цей уряд від народу! — закликав лідер ЛДПР. — Ось вони одягнули паранджу — так дайте їм спокій!».
Але головна тема російських прокремлівських ЗМІ в ці дні — святкування з приводу поразки США та з приводу їх відмови від ролі світового поліцейського. Тут, щоправда, думки розділилися. Ж. категорично заявив, що «людству більше не потрібен світовий поліцейський». Та Ольга Скабєєва спробувала відстояти інший погдяд. «А я таємно сподівалася, може, ми прийдемо», — боязко поділилася своїми дівочими мріяннями про світове панування ведуча «60 хвилин». Але Ж. був невблаганним: «Ніяких світових поліцейських!».
Тим часом МЗС Росії остаточно переформатувався в піарагентство Талібану. Альтернативи радикальному руху «Талібан» в Афганістані немає. Про це заявив у середу посол РФ в Кабулі Дмитро Жирнов у ефірі YouTube-каналу «Соловьйов Live». «Альтернативи талібам немає, це реальність у всіх сенсах, це реальність, яка контролює не лише столицю, але й уже всю країну», — старанно переконував посол аудиторію солов’їного посліду.
Судячи з усього, посол Дмитро Жирнов отримав від талібів контракт на піаробслуговування повного циклу, за всіма напрямками, поміж яких і чорний піар щодо супротивників Талібану всередині Афганістану.
«У сил опору в Афганістані, які перебувають у провінції Панджшер на півночі країни, майже немає військового потенціалу! — радісно оголосив посол Дмитро Жирнов. — А крім того, ці таліби, такі душки, заборонені в Росії, вони готові допустити Москву до освоєння природних ресурсів захопленої ними країни. В Афганістані одного літію на трильйон доларів», — спокушав посол Жирнов.
Підлість позиції російського МЗС у тому, що лідер Фронту національного опору Афганістану Ахмад Масуд, який очолює опір у провінції Панджшер, чекає від Москви допомоги в організації термінових перемовин із талібами. Про це повідомив він в інтерв’ю РБК. За його словами, якщо екстремістська ідеологія вкоріниться в Афганістані, то пізніше вона пошириться і в Центральній Азії, і на півдні Росії. Ці люди на чолі з Ахмадом Масудом зараз практично самостійно б’ються не лише за свою країну, але й за все людство. Оскільки захопивши Афганістан, таліби неминуче зроблять цю досить велику країну оплотом світового тероризму, куди стікатимуться всі, і поміж них — Аль-Каїда й ІДІЛ.
Підтримка Талібану Кремлем викликана не лише симпатією до тих, хто завдав поразки США. Кремль, насправді, вірить у те, що світ влаштований за принципом гри з нульовою сумою, і якщо США програє, то це автоматично означає виграш для Росії. Але річ не лише в цій небезпечній помилці. Керівництво Росії відчуває в талібах споріднені душі, таких же носіїв традиційних цінностей, що так само ненавидять прогрес, просвіту, свободу та демократію. Саме цим пояснюється те, що Кремль порушив своє правило не підтримувати скидання чинної влади. В цьому разі важливо, що до влади прийшли «свої», а те, що сталося в Афганістані, зовсім не схоже на таку ненависну Кремлю «кольорову» революцію.
Афганістан не заступив українську тему. Судячи з того, з якою люттю вся путінська обслуга відреагувала на «Кримську платформу», ця ініціатива Зеленського, можливо, справді має перспективи. Кремль доклав чималих зусиль, щоб у «Кримській платформі» брало участь якомога менше країн. А під час саміту та відразу після його завершення по «Кримській платформі» вдарили з усіх інформаційних гармат. Тональність задав Сергій Лавров, який обізвав саміт «шабашем». Кирило Вишинський, виконавчий директор ІА «Росія сьогодні», член СПЧ, раніше звинувачений в Україні в держзраді, якимсь чином довідався, що «в адміністрації Зеленського вже дуже пошкодували, що задумали всю цю історію з «Кримською платформою». Правда, ніяких ознак того, що хтось в офісі Зеленського був розчарований, не виявлено, так що Кирило Вишинський зазвичай просто збрехав.
Проросійський політик Віктор Медведчук повідомив: «У саміті взяли участь тільки трохи більше 40 країн. Немає представництва фактично 4/5 від загальної кількості країн світу. Це означає, що МЗС України провалило цю акцію». Залишимо осторонь цікаву арифметику від Медведчука, відповідно до якої 46 — це трохи «більше 40». Справді, завдяки зусиллям російського МЗС у Київ не приїхали представники багатьох країн Африки та Латинської Америки, зате в «Кримській платформі» брали участь майже всі країни Євросоюзу, США й інші країни вільного світу. Тут ще важливо, хто з іншого боку. Крим визнали частиною Росії 7 країн: Афганістан, Венесуела, Куба, Нікарагуа, Сирія, Судан і КНДР.
Глобальний Шириков з’являється в різних сутностях. Іноді він навіть приходить до влади, як це сталося, наприклад, у Росії, Білорусі, тепер ось — в Афганістані. Історична приреченість шариковщини очевидна, оскільки ті, хто звик тільки ділити й віднімати, не можуть множити й додавати. Але крові вони попсувати можуть багато. Тому, згадуючи Декларацію прав людини та громадянина, варто насамперед звернути увагу на закріплене в ній право народу на опір пригнобленню.
