Кіплінґ про ветеранів Кримської війни
Гідно програні битви та героїчно втрачені життя – прерогатива не лише української історії. 1854 року під час кримської війни Легка бригада (кінний мобільний загін з легкою зброєю та обмундируванням) брав участь у битві за Балаклаву. Через некомпетентність керівництва та безпосередніх очільників, які кількадесят років не воювали по-справжньому, солдати атакували не ті позиції, були узяті в кільце і розбиті російськими військами, які переважали їх і за озброєнням і за чисельністю. Французький маршал, що був свідком невдатної атаки Легкої бригади писав згодом, що «видовище було величне, але це була не війна, а бійня»…
Згодом Альфред Теннісон написав вірш, який возвеличив подвиг і самопожертву солдатів Легкої бригади, увінчавши загальнодержавну кампанію з відбілювання честі кавалерії. А ось у 1890 році до теми Кримської війни несподівано для багатьох звернувся інший великий англійський поет – Ред’ярд Кіплінґ.
Долею солдатів – колишніх та діючих – Кіплінґ переймався завжди. Попрацювавши військовим кореспондентом, він на своїй шкурі відчув, що таке війна, зрозумів страхи та болі простих вояків. У різний час він організовував збір коштів для англійських ветеранів та солдатських родин, великі відсотки від продажів багатьох його творів ішли на гуманітарні потреби військових. Публікація вірша Кіплінґа, присвяченого ветеранам Кримської війни, викликала широкий резонанс і спровокувала не лише громадську дискусію, але й збір коштів. Кажуть, що кошти було частково розкрадено, щоправда…
Що ж до самого вірша – протистояння з росіянами під Балаклавою, героїчне, але завідомо програне, багато кому нагадає нещодавні події новітньої «Кримської війни». Багато хто захоплювався героїзмом українських військових, які беззбройними виходили на ворога, чи днями утримували оточені зусібіч кораблі… Чи всі ми знаємо, яка доля спіткала цих хлопців? Що з ними зараз, де їхні родини? Мабуть, це знання (і не тільки знання) є необхідною умовою, за якої поразка може обернутися перемогою - не залишмо останніх з Легкої бригади…
Останні з Легкої бригади
Тридцять мільйонів англійців кричали «Слава!» до них…
Двадцять старих солдатів шукали собі нічліг -
Не мали ні хати, ні грошей, ні їжі, ні ремесла,
Були то останні з Легкої бригади, яка до кінця ішла.
І життя мимо них минало, тільки чули вони колись,
Що нині голодні-вбогі – у піснях вони зостались!
Тому попросили грошей, щоб з кінцями кінці звести,
І тридцять мільйонів кількоро фунтів видали двадцяти.
Вони голови купи склали, вкриті пасмами сивини, –
Сміло йшли під російські шаблі, безпорадні тепер вони.
І говорить сержант: «Ходімте до поета, що вмів писать,
Про наш бій при тій Балаклаві, що аж діти напам’ять вчать.»
Без петлиць і нашивок строєм по десятку – в ряду по два,
Вони рушили до поета, що у вірші їх оспівав.
І спинились при брамі мовчки, доки служка пана питав,
Ті останні з Легкої бригади, від якої вже й слід пропав.
Стали струнко, мов на параді, розігнули старі хребти,
Підтягнули обвислі куртки та приструнчили животи,
Осмикнули на вутлих плечах посірілий од часу стрій.
То останні з Легкої бригади прийшли звіт доповісти свій.
От сержант, що сміліший, каже: «Ми звиняємось, тілько ж ви
Про Легку бригаду писали? Так осьо ми – котрі живі…
Ви про пекло те розказали, ай же ж точно, аж сум бере,
Ми подумали – вам треба знати, що ми нині від голоду мрем.
Ні, спасибі, не треба їжі, тільки ж, ви напишіть про нас
Хоч таке-сяке післяслово про теперішній, бачте, час.
Ви скажіть їм, бо нам здається, хтось чогось тут недоглядів.
Ви писали – були ми героями, напишіть же, що ми в нужді.»
Двадцять душ покульгали мовчки, все ж крокуючи слід-у-слід,
А поетові серце стислось від жалю над усі жалі,
І палала земля від вірша, що про них він тоді створив,
І з вгодованих душ англійців вірш той соромом жир стопив.
І англійці зібрали гроші, переслали чека ділкам,
Ті створили притулки коням без зубів та бездомним псам.
І тоді, коли всі тварини були ситі, в теплі й добрі,
Вір-не-вір, та дістали пайку і оті вояки старі.
І знов тридцять мільйонів щоки надимають про власну міць,
Ну а двадцять старих солдатів так голодними й зостались.
Доки діти у школах «Слава!» галасують про їхній чин,
Не залишмо останніх з Легкої бригади на вулиці на загин.
