Кішечка Фрі
Здається, того ранку все вдома мене оберігало — й улюблена домашня майка, що дарує особливий захист навіть своїм нелогічним дивним написом «Я man» «справжній man», і великий розтягнутий светр, що вкутує плечі. Все звичне, що не підводить, завжди додає настрою і бажання грати з новим днем у ненавмисні хованки. Якщо ж бути абсолютно чесною, то ці хованки лише чистий аркуш паперу і зобов’язання. Хочеш не хочеш — матеріал у строк.
Щоправда, спершу кваплюся натискувати кнопку телика, навіть не вловила, коли й виникло увімкнення, інакше попливе робочий час у всім зрозумілу печаль або метушню грошових детективів. Мені ж гарний або хоча б стійкий настрій потрібен для газети, без цього не напишу в потрібній тональності, мені потрібна зосередженість для іншого безкоштовного замовлення — не при податковій буде сказано. Без цього як оплачувати нові квитанції, які ось-ось і без дзвінка завітають у дім. Ми постійно розглядаємо анфас і профіль розумників, які рахують, хто скільки відвів грошових масивів, але мене не перестає цікавити питання, правда, що мені до цього, куди ж, за якою статтею вкладають заставні кошти, аби їм не опинитися в місцях, що погано пахнуть. Розумію, що чужі гроші гуляють містом, осідаючи лише в потрібних кишенях, блукаючи дворами, залітають лише в потрібні вікна. Але ж у непривабливій цій чужій грі все зароблене тобою стає саме ними — ЧГ (чужими грошима). І виходить, що зі слів мудреця, що добре ім’я важливіше за гроші, залишається лише перше. Касовий же апарат такий продукт не сприймає.
Абсолютно згодна з твердженням, що, якщо покласти, скажімо, терапевта на його кушетку, а пацієнта посадити в лікарське крісло, у доктора одразу ж знайдеться патологія. Тому вирішила — буду сама собі і солдатом, і генералом, пацієнтом і лікарем, працедавцем і виконавцем. Навіть напис на майці затремтів — забазікалася ти, крихітко, розумнішою та вигадливішою за саму себе, як не формулюй, не станеш. Та й майку з провокаційним написом давно треба змінити, а то, дивись, — якийсь намальований символ стане головним і повністю змінить таке перевірене своєю логічністю життя. Так, обережно, ось він і спливає настрій, а це непродуктивно. Поскаржилася і стоп.
Ти ж дівчинка, усміхайся, спливла, без жодного нагадування, картинка, як минулої суботи страшно холодного квітневого вечора на Софійській площі разом із неймовірною людською повінню, чекаючи відкриття днів Французької весни, одного з найулюбленіших видовищ, мимоволі спостерігала за публікою. Поруч же, як на зло, маячила якась випещена пані з охоронцем і все не могла зрозуміти — навіщо вона тут. Явно не звикла до натовпу, але охоча не пропустити завжди вишукане дійство, що вирізняється відмінним смаком, вимушена була бути в народі. Французька весна — демократична й відкрита для всіх, а це важко сприймається звиклим до ексклюзивів із безліміткою. Мабуть, щоб почуватися впевнено, вона притискувала до себе щось біле в яскравій спідничці, чіпці, воланах і бантиках. Коли ж поставила свій скарб перед фотокамерами, організувавши так невчасно свою фотосесію, помітила, що це котик ціною так в 500-1000 доларів. «Кішечка», вона назвала її дівчинкою, була відверто фригідною, якоюсь неживою, байдужою до всього і, постоявши, на прохання хазяйки, на задніх лапах і, напевно, посміхаючись, не знаю, бачила її зі спини, одразу ж плюхнулася назад у свої чіпець, каптанець, спідничку, штанці. Набридла, мабуть, чужа метушня довкола. «Як її звуть?» — навіщось, звертаючись до хазяйки, запитала, по-моєму, разів зо три. Жінка дивилася крізь мене. Де, цікаво, такому погляду у форматі спотвореного збоченого 3D вчать, і підкреслено відчужено не відповідала. Навіщо мені ім’я дивної і чужої кішечки, теж не змогла б пояснити, але ж збираєш матеріал завжди про запас і зазвичай береш із запасом — може згодиться. Манірна пані мене дратувала, а може, і заводила цим мовчанням, шифруючи зрозумілу думку — мій кіт коштує стільки, скільки журналістським бізнесом, бігай не бігай, заробиш нескоро, так навіщо тут всіляким знати ім’я. Як це одразу не здогадалася, що пані в образі, що вона захищається від незвичного багатолюддя і що їй холодно і вона навіть не передбачає, що люблю життєрадісних, чуйних котів — такий у мене прожив 17 років, любила його за відданість та інтелігентність, хоча і був безпородним, за погляд всерозуміючий, навіть за його повнокровну обжерливість, ще за фантазію, незалежність і чуйність. Все це було натхненням, а ця в спідниці — холодна крижинка (подумки вже дала їй своє ім’я Фрі), і того, майже зимового вечора поряд із ними стало ще холодніше.
Коли нарешті почалося особливо яскраве, строкате за сценарним задумом ефектне дійство, і зовсім забула про них — довкола була переважно молода чудова тусовка, завзяті юні парочки, обнімаючись, гріли один одного. Неформально і чисто вбрані, з яскравими стрижками — вони вже давно не стоять навшпиньки перед великою Європою, заглядаючи їй в очі. Вони просто багато в чому вже їй відповідають. Від буйства кольорів, від смарагдового до цегельного, від яскраво-червоного до відтінків землі й неба, розмитих сутінків і лілового заходу, витончених переливів, що вміщають усі наші відчуття , — застигла площа. У цьому колажі спецефектів, печворківському міксі щастя і жаху страждань, радості від нового світлого ранку і заціпеніння від нехай і віртуального полум’я, величезного вогню, що з’їдає Софійський собор, упевнена, кожен думав — головне, не пустити на поріг свого дому ще більше горе. Це був гімн, торжествуюча симфонія в кольорі, загорнута у французький шарм нової весни.
Як смішно реагувати на пані з її валютною кішечкою в такому контексті. То, може, мені просто здалася її придумана зарозумілість, ця підкреслена зневага, що приховує бажання закритися від чужого втручання. Може, професія робить нас дуже балакучими, такими, що легко і щодня спілкуються з багатьма і дозволяють собі всіх міряти на свій аршин. Можливо, навіть кішечка і не Фрі зовсім.
Мабуть, здорово замерзла, а буркотливих же не люблю.
Ні, рано ще викидати «справжнього мена», домашню кольчужку, в ній мені набагато затишніше.
Може, завести кішечку і нікому не розкривати її ім’я. У цьому щось є, подумала, загортаючись у затишний розтягнутий светр.
Як добре!
