«Конгрес українських націоналістів» під егідою Ходорковського. Післямова
Довго намагався розібратися у своїх змішаних думках і почуттях за результатами Конгресу «Україна - Росія: діалог». Під час роздумів прийшов до деяких парадоксальних висновків і спостережень.
Конгрес став для мене чудовим майданчиком для обговорення поточних «навколоросійських питань» у широкому українському колі однодумців. Більш зручного місця і формату просто немає і не було. Це питання до нас. Невже немає потреби системно обговорити всередині українського суспільства всі аспекти того, що сталося, в подібному форматі, в інших зручних форматах?
Я був дуже радий побачити в одному місці багатьох українців, чия думка мені важлива. З кимось я познайомився особисто, з кимось розвіртуалізувався. Шкода, що багато гідних українців проігнорували цей захід. Але до такої позиції я теж ставлюся з глибоким розумінням і повагою. Не все так однозначно у наш складний час...
В очах же українців, які прийшли, я побачив рішучість, патріотизм. Я не бачив ніякого стокгольмського синдрому або загравання. Я бачив людей об'єднаних, впевнених, вільних. Це - найголовніше спостереження.
Звичайно, нам потрібно працювати далі над об'єднанням, обговоренням загальних смислів і формуванням нового українського міфу. І очевидно, що це - наша внутрішня робота. Російські посередники тут нам точно не потрібні.
Присутність російських делегатів додавала негласному внутрішньоукраїнському діалогу складності, місцями заземлювала, надавала контексту широти і глибини.
Що стосується безпосередньо російсько-українського діалогу, то очевидно, що багато речей лежали в площині емоційного. Були і взаємні звинувачення, і нерозуміння, і претензії до рівня професіоналізму, і очікування вибачень тощо. Я почув усе. Ми повинні були пройти це і ще будемо проходити знову і знову.
Багато хто чекав на вибачення. Особисто я не чекав, слова мені не потрібні. Кращі вибачення для мене - це інша Росія. Вибачення – це, зокрема, і глибокі тексти, через які я побачу, що північні сусіди дійсно нас розуміють. Тексти з боку, через які я краще зрозумію Україну. Поки з цим велика проблема...
Мені було дуже незвично чути слова про «Велику Україну» або російські думки про «новий центр слов'янського світу». Не думаю, що багатьом українцям ці розмови близькі й цікаві. Це трохи не наш дискурс, чужий.
Ми дійсно різні цивілізації. Ми не один народ. Бути одним народом - це мати одні й ті ж смисли, міфи. Обговорення чітко показали, що смисли у нас різні і вони розходяться все далі й далі. Нам потрібні інструменти для захисту наших, українських. Повторюся, що один із інструментів - свій стандарт російської мови України, зі своїм словником, з нашими смислами.
Захист наших смислів - це тільки перший крок. Потім нам потрібно буде вміти створювати смисли «на експорт». Красиво їх запаковувати й ефективно переправляти як через північний кордон, так і у найвіддаленіші куточки глобального села, в якому ми живемо.
Деякі висновки:
- важливо регулярне проведення подібних заходів. Дуже бажано без прив'язки заходів до окремих, сумнівних особистостей;
- потрібні спостерігачі, модератори та учасники з третіх країн для виведення діалогу на інший рівень;
- потрібен подібний молодіжний форум;
- потрібен подібний український форум, міжрегіональний...
...І після всього я зрозумів, що вперше потрапив на форум справжніх українських націоналістів. Їх було багато. І такої кількості українських націоналістів, які спокійно говорять російською мовою, я ніколи не бачив...
Молімося за мир!
