Коронний щоденник
22 березня
Раптом повалив сніг. Прямо на зелену траву й на гілки з першим листям.
Саме в таку погоду варто ходити до магазину.
Питання – засоби захисту. В цьому я зазнав певної еволюції. Спочатку пошив марлеву маску чорними нитками. Поматюкався-посміявся. Потім купив 5 особливо укріплених масок в Інтернеті. Але кажуть, що маски не дуже-то й надійні. Є сумніви й побоювання. То що робити – в магазин під снігом не йти?
Респіратор!
У мене є!
Натягую глибоко відчужуючу синьо-жовту гумово-пластикову конструкцію на обличчя і, почуваючись водієм танку, суну на вулицю.
На вулицю біло, сіро, зелено, мокро. По доріжці, розганяючи рясні снігові клапті, пролітає хлопчак на самокаті. Поруч з майже зацвілою абрикосою стоїть сумовита дівчина-підліток у рожевій куртці з бузковою парасолькою. Коли вона бачить мене, її обличчя стає ще меланхолійнішим.
Сніг потроху падає в пінопластовий ящик з написом “раки 250 гр кг” на раків. Раки ворушаться. Людей не видно. Неподалік так само на тротуарі мокнуть дитячі іграшки і взуття різних розмірів. Поруч – нікого.
Нарешті я дістаюся мети. Я входжу в “Сільпо” в респіраторі. Всередині люди неквапом, наче в уповільненій зйомці, вибирають товари. “Мужчіна, у вас телефон дзвонить” – роздратовано кидає магазинна працівниця чоловікові середньо-старшого віку, занадто зосередженому на заморожених товарах. Атмосфера протікаючого ковчега. І над усім цим, в усьому цьому грає музика. Це пісня французькою мовою. Je t'aime. Серж Генсбур і Джейн Біркін. Над яйцями й капустою, над печивом і туалетними каченятами, над відсутньою жовтою ріпчастою цибулею й низькокалорійним кефіром, над невинними масками й зловісним респіратором, затинаючись від еротичного шалу, стогне прекрасна Джейн: Je t'aime, je t'aime Oh oui, je t'aime.
Я кохаю тебе
О, я кохаю тебе
Я тебе теж ні
В який фільм ми потрапили?
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, Київ, планета Земля, карантин, “День”
