Космічна близькість до життя
Колись я потрапила на поетичний вечір одного французького поета, де він читав пафосну поезію про космос. Тексти були такі ж кучеряво-заплутані, як і його волосся, і такі ж довгі, як зала, у якій це відбувалося. Присутні швидко знудилися, а мухи, як кажуть, у цей спекотний день просто здихали на льоту. Поет читав свої вірші розміреною французькою, точніше ні, вона була уповільненою ним самим, щоб усі присутні, навіть ті, хто не знає цієї мови, а таких була більшість, його зрозуміли правильно. І лише перекладач намагався врятувати це дійство, трохи пожвавлюючи ритм вечора перекладами, теж нудними і довгими.
Я тоді сиділа в залі та думала, що цей поет просто сноб, який пише фігню, далеку від поезії. Бо поезія (щоб не сказати «справжня», не дозволяйте мені цього!) завжди близька до життя. А його поезія була близька до зірок із неоковирними літерно-цифровими номерами замість назв. Було враження, що він пише ці тексти для вузького кола астрономів, які їх так ніколи й не прочитають. Його свідомість снувала нашим безконечно-конечним Всесвітом. Це були вірші про темну матерію та темну енергію, із яких він складається, і котрими на Землі нікого не здивуєш, але все одно про це мало хто знає.
Та й що взагалі можуть знати земляни-обивателі, якщо значна частина з них досі вважає, що Сонце обертається довкола Землі? За статистикою чверть американців та третина росіян живуть в уявній геоцентричній моделі світу, тобто «обертають» Сонце довкола себе. Це дитинний підхід, навіть якийсь немовлячий, це ж немовлята вважають, що циця, мама та все довкола існує заради них. Не думаю, що в поглядах на гео-геліоцентризм українці надто відрізняються від опитаних іноземців—просто в нас цієї статистики немає.
Думала я про вірші цього поета, гадала, доки не сталося дещо незвичне. Минулого тижня на карликовій планеті Церері, що належить до Сонячної системи, знайшли органіку, і про це є підтвердження з космічного корабля NASA Dawn. А днями оприлюднили інформацію про те, що на трьох із семи екзопланетах системи TRAPPIST-1 імовірно є життя. Ну, принаймні є умови, подібні на земні, для його виникнення. Тобто існує немолода зірка-карлик, пропорційно розмір якої до сонця такий же, як розмір тенісного м’яча до баскетбольного. Система зірки TRAPPIST-1 знаходиться на відстані 40 світлових років від Землі. Довкола цієї зірки обертаються сім екзопланет, на яких може бути вода та інші умови для життя. Наразі невідомо, чи планети обертаються лише довкола зірки, чи ще й довкола власної осі. На сайті NASA пишуть, що екзопланети можуть бути припливно захопленими, як супутники Юпітера, тобто бути поверненими до своєї зірки лише одним боком. І тоді на них буде вітер з нічної сторону на денну та навпаки. Ґрунт на екзопланетах кам’янистий, а розташовані вони одна до одної дуже близько. «Якби людина стояла на поверхні одної з планет, можна було би бачити навіть геологічні особливості чи хмари сусідніх світів»,— зауважили на прес-концеренції NASA. Просто тобі поезія, а не наукове представлення космічного відкриття.
І насправді, якщо вдуматися, відкриття розчаровує, бо окрім того, що поза Сонячною системою існують планети, придатні для життя, наразі відомо мало. Очікування не виправдалися. Утім, з огляду на те, що мозок людей змінюється повільніше, ніж відбувається науковий поступ, що майже за 500 років після відкриття Міколаєм Коперником геліоцентричної моделі світу, значна частина землян і досі послуговується ненауковими уявленнями, дуже добре, що ця новина прозвучала так голосно. Важливо донести, що умови, які склалися на Землі не є випадковістю, адже таких випадків може бути мільярди, і це означає, що такий розвиток подій закономірний. Це важливе популяризаторство наукових відкриттів, якого часто бракує. Новину про позаземне життя понесуть у видозміненому вигляді, перебільшену, але до того, як на екзопланетах у найближчі роки за допомогою нових надпотужних телескопів роздивляться щось більше, частина людей вже буде готова до нової порції інформації. А інша частина, яка досі не розуміє, що Земля обертається довкола Сонця, так і буде жити в своєму замкненому уявному світі, де немає місця екзопланетам. Та й поезії про них теж.
О, так! До чого я веду? Тепер виявилося, що той французький поет, якого я слухала кілька років тому, був не такий уже й далекий від життя. Можливо, навіть зовсім близький до життя. Хоч і позаземного.
