(Кріпосне) право вибору
Не так давно читала матеріал про знецінення. У стосунках між людьми це розцінюється як вид психологічного насилля. Хтось інший щодня методично принижує тебе, стверджуючи, що ти ніхто, твої начебто досягнення нічого не варті, ти занадто драматизуєш те, що з тобою відбувається.
Приятелів/коханих/начальників/бабусь під під’їздом/малознайомих/незнайомців, які знецінюють тебе як людину і особистість, можна послати туди, де Макар телят не пас. А що робити, коли тебе, твоє існування і твої права ставить під сумнів твоя держава? При тому, що ти нічим перед нею не завинив, любиш її, вболіваєш за її долю, обрав своїм домом вже у свідомому віці та з гордістю носиш її паспорти.
Існувати спокійно і реалізовувати всі свої права можна лише тоді, коли прописка у твоєму паспорті співпадає з місцем проживання. Якщо, не дай Бог, до "неправильного" штампу додається тавро "проблемного" місця народження - ти ніхто, чуєш, ніхто!
Нащадків ще нема? І слава Богу, мінус проблеми із школами, дитсадками та лікарнями. За останніми тенденціями, вони явно не раді «чужим дітям». Поліклінічного пекла легко можна уникнути за кругленьку суму, записавшись на прийом до приватної клініки. Але гроші та сякі-такі зв’язки безсильні, коли ти переключаєшся із жителя на громадянина країни. Як зберігати віру у своє світле майбутнє в цій країні, коли ти мусиш гарячково мізкувати, чим підтвердити свою справжність і громадянство, щоб тобі видали документи? Мої знайомі та друзі з «донецькими» паспортами та Україною в серці кипіли від обурення у відділеннях ДМС, коли з них вимагали додатковий перелік документів. Бажано із фото. Але якщо начебто наші «донецькі» паспорти неможливо верифікувати, то хіба не можуть бути підробними якісь там водійські права чи студентський квиток? Що вже казати про свідоцтво про народження, яке від мене вимагали, маючи в шухляді мій готовий закордонний паспорт.
Як вірити у те, що ти можеш щось змінити в цій країні, коли не можеш нормально реалізовувати своє виборче право і впливати на життєдіяльність міста, в якому живеш, працюєш і платиш податки?
За два місяці до виборів отримала тимчасову виборчу адресу. Це набагато швидше і простіше, аніж мандрувати в день голосування до населеного пункту, якому я належу за тавром у паспорті. Але цю нескладну процедуру треба буде проходити перед кожними національними виборами. Місцеві вибори мені не світять взагалі - я ж бо ніхто у Києві. Але ще більше ніхто і за місцем прописки.
Таких як я, внутрішніх мігрантів, тих хто тікає від бідності, війни, совка, родичів і т.д. - півкраїни, якщо не більше. Чому ми дозволяємо скасувати свої права одним-єдиним штампом у паспорті?
У кожного з нас є ще два місяці, щоб повернути собі хоча б частинку виборчого права. Достатньо лише піти у відділ ведення Державного реєстру виборців там, де хочете голосувати. Паспорт, довідка з роботи чи інше підтвердження перебування в конкретному місці на час виборів, 15 хвилин часу – і ви знову громадянин.
А там може і реформа прописки та виборчого законодавства дозріє. Хоча і у цих проектах не все так райдужно, як рекламується. Тож за скасування кріпосного, ой, прописного права ще боротися і боротися.
Хіба зараз не найкращий час почати?
