Купання в Панамському каналі
«Подумаєш, розслідування, - написав у Facebook щодо офшорного скандалу один із моїх читачів, - у Путіна капітал 40 мільярдів, і два виявлених погоду не роблять». Прямо скажемо, поширена думка серед людей, які хочуть всього й одразу або не хочуть нічого.
Тим часом витік фінансової інформації з Панами (214 тисяч документів) і раніше оповіщення про неї, зроблене паном Д. Пєсковим, заслуговують на те, щоб оцінити явище в перспективі і передісторії. Це ж не просто викид зі зламаного шредера, а підсумок системної роботи Фінансової розвідки США (FININT), Міжурядової групи з фінансових заходів FATF (Financial Action Task Force) та інших серйозних органів, які не афішували себе, але і не могли пройти повз справи подібних масштабів. Зважаю на коментарі Міністерства юстиції США і прес-служби Білого Дому, які «дуже серйозно ставляться до відомостей про високий рівень корупції в іноземних державах, що зачіпають американську фінансову систему». Ось чому я б не порівнював інформаційний вулкан, що прокинувся, з викидами WikiLeaks. Тут за викриттями стоять не приватні особи. Не забуваймо, що відкрите розслідування велося трьома найбільшими європейськими газетами: британською Guardian, французькою Le Monde і німецькою Süddeutsche Zeitung плюс цілою армією добровольців. Тут не простий збіг журналістських інтересів провідних видань провідних країн Євросоюзу. Останню можна назвати головним модератором розслідування. Адже де, як не в Німеччині, знають про Путіна ще з часів його вербування федеральною службою розвідки BND. Наводжу ілюстрацію з цієї газети як підтвердження, що саме німецька преса найбільш різко і детально охарактеризувала «секрети брудних грошей Путіна», хоча зовсім недавно вона вирізнялася особливою політкоректністю до «німця в Кремлі».
Однак не тільки Путін з його дружною компанією спортсменів-гопників, соратників по холодній голові і загребущих руках потрапив у потік з панамського каналу Mossack Fonseca. Преса почала розслідування два роки тому (одразу ж після анексії Криму). За цей час накопичилася маса документів на всю братію з дерибану пострадянських країн, включно з першими особами СНД і других, третіх, п'ятих за його межами. Наприклад, керівників ФІФА, Башара Асада, царюючих осіб Близького Сходу, міністра Ісландії і багатьох інших. Вивуджували з виру корупції не одного Путіна. Швидше пройшлися тралом, захопивши що трапилося. Зараз у бункерах сортують рибку за розміром капіталів. Тому оголошений лот у два мільярди я б не вважав остаточним. Знайдеться слід і інших накопичень.
У бурхливому потоці з Панами містяться недвозначні попередження для нечесних капіталістів усіх країн, особливо пострадянських, де з червоних директорів, їхніх кумів і сватів виросли конкуренти шахам Брунею. Не головний, але емоційно мотивований меседж такий. Західним платникам податків, які ризикують сісти за ґрати за дріб'язкові (у нас) приводи злодійства і приховування доходів, набридло спостерігати, як їхні колеги з недорозвиненого світу живуть, розкошуючи за чужий рахунок. Основний же цілком очевидний. Путінські пропагандистські кулемети, що стріляють лайном по площах, нарешті заслужили несиметричну відповідь із гармат. Близько мільярда читачів по всьому світу за один вечір дізналися про путінізм те, що потрібно знати людині для відчуття огиди. Кремль, що не зрозумів колишніх натяків, отримав першу порцію контпропаганди, заснованої на документах. Це вам не розповіді про сто разів зґвалтовану на НТВ і RT дівчину.
Все тільки починається. Західна преса ніколи не проявляла континентальної солідарності в освітленні фінансових злочинів перших осіб і не виносила на перші шпальти їхні портрети з заголовками-вироками. А тут відбулося до суду. Мабуть, неоприлюднені факти вагоміші за опубліковані. Сигнал про перетворення кремлівської влади з авторитарної на кримінальну подано і прийнято й одночасно.
Для українського істеблішменту дзвінок тривожний. Ще напередодні витоку інформації New York Times, критикуючи політику Президента Порошенка, назвала головними центрами корупції олігархічну владу і.... великий бізнес. Інакше кажучи, на Заході добре знають, хто головний бенефіціар «вільного підприємництва» для кількох сотень сімей п'ятдесятимільйонної країни. Скількох із них виловлять із панамського викривального каналу - скоро дізнаємося.
