Курортний роман з померанцем
Якщо в подорожі власний ніс починає жити своїм надактивним життям, то він швиденько сам себе призначить лідером і, користуючись владою, почне залучати до деяких танців, що не мають назв, але, неодмінно, в своєму режимі — ніс за вітром. Мій ароматний канський сюжет, поза сумнівом, очолив запах квітів померанця, чудового деревця з плодами, схожими на апельсини, але не їстівними, а також пишна краса квітучого жасмину. У квітні цей змішаний аромат заповнює всі канські вулички і було навіть дивно спостерігати, що багато туристів поспішали до парфумерних магазинів за традиційними для Франції покупками — парфумами. Як тут уловити, вибрати своє, якщо все місто і, може, навіть саме море, наповнені такою інтригою, ніби ти викупався в природному ароматі і більше вже нічого не можеш хотіти. Тепер, згадуючи Канни, місто завжди пахнутиме для мене саме так, адже ще недавно обожнювала і думала, що це назавжди — аромат ванілі та лаванди. Відчуваю — їм відверто зрадила, аж надто доступний тут запах лаванди. Всюди продаються подушечки з лавандином та лавандою, парфумовані і туалетні води на їх основі, що мимоволі знижує бажання. До речі, не всі знають різницю між лавандином і лавандою, а вона обумовлена доцільністю і спрощенням збору врожаю, природно, іншою ціною. Лаванда росте на висоті 800 метрів над рівнем моря, а виведений лавандин — на висоті 200-300 метрів. Запах, до речі, за насиченістю майже не відрізняється. Чарівливості ж померанця і такого концентрованого місцевого жасмину протистояти було важко. Він дарував особливе відчуття кожному, упевненість, що в такому оточенні можна бути лише красивим, струнким, життєрадісним. Коли потім побувала на французькій парфумерній фабриці Фрагонар, аж ніяк не здивувалася, що ці нотки включені в багато композицій, утім, як і ваніль та лаванда, а ще — плід дерева кумару і фрезії, амбри і мускусу... Тут вибирати вміють і, треба сказати, що, купуючи духи у Франції (вони, звичайно, хоч і не дешеві, але набагато доступніші, ніж у нас), знаєш — головне, стійкість чарівних ароматів вод, шлейфових або легких духів. Все це набагато довговічніше і чесніше. Звичайно, знавці можуть усміхнутися, мовляв, дивлячись що з чим порівнювати, але ж, висновок саме такий, в перебільшенні чи применшенні ефекту просто немає потреби. Запах померанця, повторюся як кожна закохана жінка, супроводжував мене постійно в цій подорожі, інколи, як на іспанському курорті Тосса де Мар, до нього домішувався неймовірний аромат вологого пляжного піску, живописних древніх каменів старого міста з фортецею, куди дертися довелося майже по вертикальних стежках на висоту метрів 500. Вниз поглянеш зі скелі або кручі — і захлинешся від неприборканого одкровення бухт і вигинів берега, запаху піренейських сосен, піній, ялиць. Вдихнеш і знову відчуєш — десь тут все ж причаївся померанець, ніби ревниво нагадує, хто в середземноморському будинку господар. На розкішному, ще в квітні напівпорожньому пляжі, вже щосили метушилися напівоголені фігури статних парубків — схоже, пляжний футбол тут не знає сезонів. Відомий манекенник, уродженець Тосса де Мар, Андрес Веленкосо розповідав у одному з інтерв’ю, що він у фізичній формі та й в усьому іншому зобов’язаний саме пляжному футболу на цьому красивому курорті в Коста-Брава. «У дитинстві я проводив цілі дні на пляжі, в чорних плавках, які вічно спадали, потім мама кликала обідати, і — знову пляж. Я вже в чотирнадцять років фотографувався на згадку з туристами, адже у батьків був невеликий ресторанчик. Батько кликав мене і казав: «Сфотографуйся з клієнтами». Я міняв плавки на брюки і білу сорочку, які були у мене напоготові для таких випадків, і йшов позувати — мене потім передавали, так, так, саме передавали від столу до столу, я був чимось на зразок родинної піар-служби». Важко не зауважити, що в цьому чудовому місці ніби оселився своєрідний інкубатор чи з вирощування красенів — чи то слава відомого в світі їх земляка, чи то сама природа, але концентрація чоловічої краси тут явно перевищує гранично допустиму норму. Разом з коктейлем весняних ароматів цвітіння всього, що може зацвісти, навіть самосійок на скелях, дурманить не на жарт, але хто проти такої атаки стане заперечувати...
Може близькість древнього міста так інтригує, але чому ж тоді у французькому Кастельно-середньовічному селищі з вузькими вимощеними брущаткою вулицями давніми спорудами з грубого каменя, яке увійшло до списку найкрасивіших міст Франції, не «виростають» такі красені, там побачила лише обслуговуючий персонал середнього віку, а самі жителі оселилися з комфортом неподалік. Тепер робота в Кастельно — їх бізнес. До речі, там мені подали, ви не повірите, і це в найкрасивішому селі Франції, не гарячу, як очікуєш, каву, а вже захололу, але я була настільки розслаблена і захоплена красою довкола, що навіть полінувалася його повернути, а даремно... Взагалі, дуже істотне спостереження — на морських курортах, що іспанському, що французькому, не варто спокушатися на вуличну їжу. Дешевше трьох-чотирьох євро просту булку з якоюсь умовною сосискою, як і належить несмачною, не купиш. Сама на такі нікчемні перекуси не велася, краще вже апельсин, банан — і до вечері дотягнеш. Ще одна каверза криється нібито там, де її не чекаєш — в ресторанах з меню для російськомовних. Тут легко нарватися якщо не на відверту халтуру, то на завуальовану. Колишні свої, вихідці з країн СНД, легко входять у контакт із «земляками» (їх, власне, для цього і запрошують до місцевих ресторанів), а далі за схемою: у нас найкращі молюски, найкращий мікс морепродуктів і особливий рис, найтонше вино... Все це, м’яко кажучи, перебільшено. Що в Іспанії дійсно відмінне, так це взуття. Звичайно, багато привабливих новинок, але головне — якість: від прошивки до клею і шкіри. Хода в такому зручному взутті, до речі, не маю на увазі лише спортивне, так зване «ходибельне», ні, елегантна пара обов’язково підтримає пружність і упевненість кроку.
Приємно, що ціна чесно відпрацьована — з повагою до покупця, який, як всі, якщо не в ліжку, то у взутті. У цій подорожі переконалася — всілякі барвисті буклети швидко тьмяніють у порівнянні з нестримністю вічної краси, та й всі вулиці біля моря обов’язково ведуть саме до нього, найголовнішого життєвого призу курортів. У Ніцці, зізнаюся, у мене був свій орієнтир — статуя оголеного Аполлона всередині фонтану. Найдоступніша карта міста: вид ззаду — до моря і ринку, все, що спереду — до мого затишного готелю «Марабу». Ось і в останній день подорожі, раненько вранці, побігла на ринок. Хотіла привезти делікатес — в’ялені помідори. Тут чарівну закуску готують з томатів особливого сорту. Вони — у формі електричної лампочки, з необхідною вологістю і цукристістю. Вирішила купити на вагу цілий мішечок: півкіло до 10 євро, залежно від того, яке на смак і запах томатне тіло, а вдома, викупавши його в оливковому маслі з травами, подарувати домашнім пригощання. Ці в’ялені красені, здається, хотіли злегка потіснити лідера мрій — запах померанця, але я їх примирила — кожному своє, а я хвалити вмію.
Звичайно, флакончику з померанцевим шлейфом знайшлося місце в моїй валізі. Він у металевому флаконі, отже, якщо не відкривати, може зберігати свою свіжість до семи років, але я його вже, звичайно, відкрила: все потрібно сьогодні і зараз. Адже завтра можу закохатися в інший аромат, нехай цей ревнує і бореться за мене...
Знаю, післякруїзні гормони злегка розбурхані, і скоро все заспокоїться, але померанець спогадів залишиться.
Головний бонус.
