Маршалл або Макартур: два плани порятунку України
06.02—12.02.2015
Навесні минулого року, коли «ввічлива» російська анексія Криму не переросла ще в гарячу війну, українські чиновники, зокрема й прем’єр-міністр Аресній Яценюк, уже говорили про «План Маршалла для України», — амбітний, як з погляду несумірності розмірів ВВП країни з обсягом необхідної допомоги, так і на той момент вельми скоромного місця, яке відводилося політиками Заходу «українському питанню» на тлі зростаючих загроз поширення епідемій Ебола в Африці й Ісламського халіфату в Сирії та Іраку. Тоді «План Маршалла» був покликаний замінити неоплачені 12 мільярдів з 15-мільярдного російського кредиту, обіцяного ще президентові Віктору Януковичу згідно з «Планом Путіна», — дворічним планом краплинних фінансових вливань в Україну, що тільки й дозволяли дотягнути маріонетковому президентові до наступних, цілком можливо, що останніх, президентських виборів в Україні.
• Відмінність «Плану Маршалла для України» від «Плану Путіна», як це бачилося українському уряду, полягала в тому, що в обмін на економічну допомогу Заходу Україна жертвувала не незалежністю, а обіцянками реформ, втіленими у планах, — спершу березневих «100 днів» Арсенія Яценюка, а потім, пропорційно зростанню фінансових апетитів «реформаторів» і поглибленню кризи в країні, продовжених на цілих 5 років до «України-2020» Петра Порошенка. Чим далі, тим аналогія з «Планом Маршалла» ставала коректніщою — адже зі зростанням збройної агресії Росії, з руїн, як Європу після Другої світової війни, необхідно було піднімати вже не економіку, а в буквальному розумінні саму Україну.
• Уперше ідея плану, подібного до «Плану Маршалла», була висловлена ще після Першої світової війни, коли економіст Джон Мейнард Кейнс, який згодом здобув світову популярність, а в той час представник Міністерства фінансів Великобританії на Версальській мирній конференції, подав міністрові фінансів Остіну Чемберлену та британському прем’єрові Ллойд Джорджу документ, озаглавлений «Генеральна схема відновлення Європи». Суть ідеї полягала в тому, що репарації зі сторони, що зазнала поразки, а також стягнення США боргів з виснажених європейських союзників додають нестійкості в повоєнну конструкцію світу. Чим швидше відновляться національні економіки, чим швидше запрацює світова торгівля, тим стійкішим й довшим буде повоєнний мир, що піде на користь не лише європейським країнам, а й самим США, чий авторитет у світі, а також чия промисловість лише виграють хоча б через вигідніші стартові позиції. На жаль, президент США Вільсон, якому був пересланий цей план, а також французькі представники мріяли лише про відплату Німеччині. У результаті зі всієї повоєнної системи безпеки була створена лише беззуба Ліга націй, після інсульту у Вільсона Америка замкнулася в черговому нападі ізоляціонізму, Європа, і передусім Німеччина, так і не оговталася від наслідків і травм війни, і вже через півтора десятиліття у Європі й світі знову запахло порохом.
• Але Захід, на відміну від Сходу, вчиться на своїх помилках. Щойно замовкли гармати Другої світової, щойно перестали диміти руїни зруйнованої Європи, над світом нависла нова кавалькада Апокаліпсису: Голод, Хвороби, Розруха і, на довершення всіх бід, загроза нової глобальної Війни. Рятівними ліками для Європи стала «Доктрина Трумена» про підтримку «вільних (від комунізму і фашизму. — А.П.) народів» і «План Маршалла» — фінансова програма, покликана допомогти цим вільним народам відбудувати свій дім. Двічі знехтуваний СРСР — 1947-го й після арешту Берії 1953-го, План Маршалла дозволив перетворити назріваючу нову гарячу війну на війну Холодну, на війну змагання економік і добробуту, яку Радянський блок начисто програв в Європі вже до кінця 1950-х, а в Азії до кінця 1970-х років. Не дивно, СРСР ледве міг дозволити собі «План Сталіна» в 1947—1948-х, коли мовчання народів під час комуністичних переворотів в окупованих країнах Європи купувалося ешелонами хліба, віднятого у голодуючої України, що вилилося у результаті в чергові сотні тисяч померлих з голоду селян, які ледве пережили війну.
• Інший приклад — відновлення Японії, вщент зруйнованої великою мірою не атомними, а звичайними бомбардуваннями. На відміну від держсекретаря США генерала Маршалла, автором японського політичного й економічного дива став інший американський генерал — Дуглас Макартур. Відсутність писаних законів, клановість, пекельна суміш мілітаризму — середньовічного японського з прусським епохи Бісмарка й Революції Мейдзі, а також відсутність базових свобод і громадянської самосвідомості японського суспільства не залишали жодних надій, що простим вливанням грошей удасться в майбутньому уникнути чергової реінкарнації агресивної Японський імперії, або, що це не штовхне Японію з крайності в крайність — в обійми «Плану Сталіна» та Радянського блоку. Виходом стала чергова, друга в новітній історії Японії після Реставрації Мейдзі (1868—1889) революція зверху — «Реставрація Макартура». Написана в окупаційному штабі одна з передових конституцій в світі, що вперше пояснювала японцям, що не вони живуть для держави, а держава покликана захищати їхні інтереси, реформа місцевого самоврядування, судова реформа й незалежність суду, вільна преса, вільні профспілки, що разом із законодавством обмежили всемогутність олігархічних кланів дзайбацу, дали чудовий старт епосі процвітання Японії, що, подібно до Фенікса, повстала з попелу.
• Два Плани — один результат. У чому принципова відмінність між ними? План Маршалла підживлював і використовував наявні в країнах Західної Європи демократичні інститути й еліти, дозволяючи їм самостійно проводити необхідні реформи, зумовивши виділення фінансової допомоги лише дотриманням базових демократичних цінностей західного світу. — До речі, умова не формальна, тож франкістська Іспанія у результаті грошей не отримала. У Японії інший випадок. Місцеві еліти були нездатні до змін, навіть базові цінності суспільства опиралися їм. План Макартура в Японії, на відміну від Європи, повністю міняв політичну систему й створював нові політичні еліти там, де реформування старих не було можливим, не просто замінював висохлий елемент живлення, а замінював саму систему, дозволяючи їй нарешті вийти на нову потрібну епосі вищу якість.
• Ось уже скоро рік українські еліти говорять про «План Маршала для України». Слідом за ними про необхідність програми відновлення економіки України заговорили спершу західні експерти, а потім і політики. Обговорюються суми від 15 до 40 мільярдів доларів допомоги — безпрецедентний обсяг фінансування. Обговорюються вже місяцями, ледь не поставивши питання про перенесення офісу МВФ просто до Києва, щоб заощадити на поїздках незлічених місій. За 24 роки українські політики навчилися лише чудово говорити про реформи. Клановість, корумпованість, популізм — від колишніх поколінь українських «реформаторів» нинішніх відрізняє лише мімікрія — знання англійської мови й ефектні подорожі на захід економкласом. Не 40, а навіть 15 мільярдів доларів — дуже велика ціна для Заходу, щоб забезпечити існування «хворої людини Східної Європи» протягом кількох років. Відкриття фінансування бачиться можливим лише за дотримання чітких умов і суворого зовнішнього контролю над їх виконання.
• З першим морозцем нової холодної війни блудна Європа в особі Ангели Меркель днями повернулася під гостинний дах США. Слабкість і пасивність американського президента з лишком були компенсовані агресивністю президента російського. У грядущому протистоянні, хай і не такому тривалому, як попереднє, Україна волею доль виявилася на самій передовій. Їй уже не уникнути необхідних змін. І вибір у наших еліт невеликий. Виявившись нездатними реалізувати «План Маршалла», вони можуть лише обирати між двома типами «реформ ззовні» — «Планом Макартура» і «Планом Путіна». Обидва мають наслідком певну втрату суверенітету і повну зміну цих еліт, але, якщо перший приведе в результаті Україну до десятиліть процвітання, реалізація другого, швидше за все, стане жирною крапкою в статті у Вікіпедії під назвою «Україна».
