Мокра бібліотека, або Хто і як вшановує Вернадського…
У березні цього року Микола Азаров ображався на українських журналістів за те, що вони лише критикують владу і нічого не пишуть на позитивні теми, наприклад, про 150-річчя академіка Вернадського. Тоді Микола Янович просто не дуже уважно читав «День», зокрема прекрасну статтю «Ви знаєте, як мені дорога Україна...». Свідома частина журналістів не оминула увагою цю річницю. А от чого дійсно не вистачає в рік вшанування ювілею Вернадського — це гідної уваги зі сторони чиновників до Національної бібліотеки України його імені — до слова, головної бібліотеки країни! Наразі там протікає дах…
Уже при вході в цей «книжковий храм» читачі — що називається — навіть «не озброєним оком» помічають тазки, миски та відра, у які активно крапає з даху вода! І така ситуація — не лише у вестибюлі. В залі періодики — тазки. В гуманітарній читальній залі — тазики та ганчірки. У коридорі другого поверху — вгадали — теж тазок. І це лише те, що видно відвідувачам... Дуже хочеться вірити, що власне в книгосховищі, де зберігаються рідкісні, раритетні, колекційні видання нічого не крапає.
Ледь не перечепившись через відра в бібліотеці, упіймав себе на думці: це керівництво закладу, переймаючись за посаду, не поспішає «бити на сполох» — звітувати про дощ в бібліотеці; чи вони звітують, але уряд знаходить більш важливіші об'єкти для «раціонального освоєння бюджетних коштів»?
Виходячи з Національної бібліотеки імені ВЕРНАДСЬКОГО, я почув двох англомовних відвідувачів — чи то читачів, чи то туристів — які намагалися щось розпитати в співробітників… Не здивуюсь, якщо цікавились про тазки — як ноу-хау.
Зізнаюсь, стало ніяково за бібліотеку, Вернадського, країну…
Вадим ЛУБЧАК, «День»
