Моя жахлива няня
Страшна історія про вбивство Гюльчехрою Бобокуловою чотирирічної дівчинки сколихнула всю Росію. Збурило росіян не тільки те, що вбивство було скоєно особливо жорстоким способом, а головним чином те, що нянька із Середньої Азії — узбечка.
ФСБ вже розглядає версію теракту, відпрацьовуються її зв’язки з екстремістськими організаціями, забороненими в Росії. До інтернету потрапило відео, де Бобокулова говорить про свою помсту особисто Путіну за бомбардування росіянами «сирійських братів». А це багато вартує. Тут можна отримати не медальку «За оборону Славянска», а щось суттєвіше. Тим паче що повторні обшуки можуть виявити в узбецької няні схеми розташування туалетів у Кремлі або візитівки ватажків ІДІЛ. Тут все залежить від фантазії слідчих, хоча відсутність цієї фантазії може призвести до аналогічного результату.
Немає сумнівів, що версія теракту буде відпрацьована. Адже судять Надію Савченко, головною провиною якої є те, що вона українка і зі зброєю в руках захищала Україну від російської агресії. Росіяни ж спокійно сприймають ту обставину, що Надія спочатку «коректувала вогонь артилерії по російським журналістам», а потім раптом вирішила «перейти» російський кордон у недозволеному місці ...
Можна згадати заворушення в Західному Бірюльово після резонансного вбивства місцевого жителя мігрантом-азербайджанцем. «Кришталева ніч» у Бірюльово тоді показала живучість російської звички шукати проблему тільки в національно-етнічній злочинності. Росіян дозволяється вбивати тільки росіянам, тільки в цьому випадку зберігається духовна рівновага, адже не викликало такого ажіотажу масове вбивство чотирьох осіб в тому самому Бірюльово, що відбулося раніше за вбивство нещасного російського хлопця Єгора Щербакова. Ніхто не громив овочеві бази, не перекидав фури з кавунами, не влаштовував ходу із криками — «Русские вперед». Або кого сильно цікавить загибель російських дітей, забитих до смерті російськими матусями в злісному п’яному угарі?
З нянею Бобокуловою все інакше. Росіяни заговорили про осередки ІДІЛ, мережу «Аль-Каїди», наростаючу в суспільстві русофобію, відсутність чіткої міграційної політики. В одній російській газеті, що виходить під девізом «Газета Государства Российского» поруч два матеріали. У першому ходу пам’яті Бориса Нємцова називають «Маршем мертвеца», а в другому головний редактор газети пафосно говорить про сльозі дитини, змішуючи цю сльозу з російським обуренням і закликами до «русского восстания».
Російські арійці, за будь-якої слушної нагоди, починають громити ринки, відловлювати, бити й убивати осіб неслов’янського походження. Щоправда, список неарійців поповнюється. Поляки, українці, турки і ще багато інших, які заважають росіянам жити добре на Русі. Та що там казати! Росіянам заважають жити й умовно свої «чехи» та «даги». Є величезне бажання залишатися імперією і одночасно боротися із засиллям кавказців. Жити разом важко й клопітно, а поодинці — неприпустимо. Заради того, щоб «жити разом» у 90-ті роки росіяни зрівняли із землею Чечню, а потім віддали її до рук місцевого феодала.
Імперію може підірвати у будь-якому місці, оскільки російське суспільство наїжачилося і сприймає неприязно практично всіх інородців. Якщо в Радянському союзі ще намагалися загравати зі своїми «окраїнами» й гратися в інтернаціоналізм, то в багатонаціональній Росії не обтяжують себе такими порожніми поняттями як толерантність.
Зневажливе ставлення до інших народів, до своїх історичних сусідів пронизало всі сфери життя, а через телевізійну вежу потрапило прямо в мозок росіян.
В одному довгограючому російському серіалі про армію найтупіший солдат має прізвище Папазогло. Це прізвище має грецьке й турецьке коріння і перекладається як «син священика».
В іншому популярному серіалі про життя й долю працівників поліції одна з головних героїнь повія, і творці серіалу «прописали» цю жінку в Києві. Це все було до Криму, Донбасу, Сирії. Таких прикладів більш ніж достатньо.
Хороша нафтова кон’юнктура дозволяла росіянам використовувати мігрантів на непрестижних роботах. Росіяни не хочуть підмітати самостійно свої двори, але умовні таджики й молдавани їх дратують. Парадокс полягає в тому, що більшість мігрантів опинилися в Росії в пошуках кращого життя завдяки самій Росії, її агресивній політиці в країнах колишнього Союзу.
Своїх одноплемінників Росія завжди використовувала. Численні росіяни за межами Федерації були просто розмінною монетою. Їх обмінювали на газ, як це було в Туркменії, ними прикривалися в Криму й на Донбасі, з їхньою допомогою створювали «мерзле» Придністров’я.
Істерія з узбецькою нянею, яку дружно підхопили всі російські організації фашистського і напівфашистського штибу — хід Кремля і його спроба керувати народним гнівом, спрямовувати протест у потрібне русло. Треба розуміти, що такі організації діють дружно та дисципліновано, як і личить будь-якій державній структурі. Ці організації давно зрослися з потворним режимом Кремля і стали інструментом пропаганди, який змінює тональність за наказом згори.
Сьогодні няня з ІДІЛ, завтра знову повернуться до євреїв, а післязавтра згадають про расову чистоту овочевих ринків ...
Росія в танку! Вона намагається будувати справедливе суспільство в Сирії, загадковій «Новоросії», «ДНР-ЛНР», але там не буде справедливості, оскільки у Росії немає досвіду побудови справедливого суспільства у своїх країнах.
Росія сліпа. Вона примудряється розгледіти маленький алюмінієвий православний хрестик на шиї сирійського солдата, але не змогла помітити, що фашизм прищеплено й успішно прижився в «стране березового ситца». Звичайний фашизм.
Серед мінливих декорацій та показових уроків ворожнечі, через деякий час забудуть головне — нещасну дитину, яку виплеснули разом із брудною водою ненависті, що переповнює російське суспільство.
