Мої перші вибори
Я дуже добре пам'ятаю перші вибори у своєму житті. Величезна сцена актового залу якогось училища, електричне світло і важкі оксамитові куліси за спиною. Люди, що метушаться у залі і я — співаю оперну арію. Без слів, імпровізація високої якості й тональності. Мама, яка червоніючи намагається зняти мене зі сцени, і дідусь у сірому урочистому костюмі, що голосно аплодує із залу, посміхаючись у любові. Мені три й для нього — я найкраща співачка у світі, окрім нього і відтоді — ніхто більше не поділяти цю думку.
Коридори училища заповнені ятками зі смачними товарами — сирні кульки у шоколаді, риба в тісті, заварні тістечка. Усе це можна купувати у великій кількості й нести додому. Радісно.
На тому й усе. Бо вибори у комуністичній державі, навіть тій, що помирає, — це не про вибір, не про аналіз політичних програм і стратегій, помилок минулого й амбіцій, це не про команди політиків. Це просто — концерти й продаж наїдків, щоб підвищити явку і створити ілюзію. Хліба і видовищ. Такий у нас спадок.
Хліб. Ми багато говоримо про гречкосійство і підкуп, продуктові пакети й черги охочих підтримати продовольчу кампанію того чи іншого кандидата. Добре, що з року в рік, все ж меншає тих, хто відверто продає свій голос за хліб. Бо ця ситість ненадовго, точно не на п'ять років.
Видовища. Тепер нова тенденція — тішитися видовищем — концертами й жартами, стадіонами й instragram. Радісно. Тільки то теж самообман, штучне розряджання обстановки, яка не може бути легкою — країна в війні з росією. І війна ця відбувається не на стадіоні. І не лише на сході країни. Це війна цивілізаційна — демократичного світу і деспотичного руского міра. Дивно з цього сміятися. Дивно хотіти повернути ВКонтактє і в комплекті отримати суверенний російський інтернет, законопроект якого уже схвалили.
Нам дуже бракує уроків громадянського суспільства, знань за що відповідає Президент, а за що — Кабінет Міністрів. Ми не вміємо дивитися на себе зі сторони, хоча іноді це дуже корисно. І головне, нам постійно бракує часу на еволюцію.
Я так і не стала оперною співачкою. Я красиво виглядала б у пишних платтях на сцені Віденьскої опери, не боюся публіки і знаю кілька мов, але я і справді погано співаю. Можна було б знайти продюсера і підтягнути мій голос комп’ютером, але чи буде то мій голос? Тому просто любіть мене як автора і викладача, і не просіть заспівати Кармен, ви довго того співу не витримаєте.
