Недоторканні
«09-15.09.2016»
У середньовіччі все було просто і зрозуміло. Якщо блазень висміював недоліки короля в його присутності, розумний володар сміявся, мовляв, що з дурня візьмеш, але тихо, про себе, мотав на вус, що про нього народ говорить. Але, якщо блазень висміював свого короля позаочі, байдуже в п’яній компанії в корчмі чи за кордоном, на фестивалі в Юрмалі, розумний володар віддавав наказ цього блазня стратити. Тому що в першому випадку, висміюючи свого суверена, блазень давав йому можливість виправити помилки, зміцнити свою владу і свою державу. А в другому випадку він, навпаки, руйнував не лише авторитет свого суверена, а тим самим підривав безпеку своєї країни.
На щастя для «95 Кварталу», зірки виявилися на їхньому боці — похмуре й криваве середньовіччя в Україні змінив розвинутий олігархат. Право стратити і навіть судити у королів давно відібрали (утім, залишивши право щедро обдаровувати). У наш час право судити перейшло до народу. Цей суд у нас називається громадською думкою, що виражається в праві говорити що надумається в соціальних мережах. Слово, звичайно, вбиває, чи не «95 Кварталу» це знати. Але ця смерть ніби нереальна, сьогодні помер, а завтра знову в ефірі. Зі смертю на пласі її ніяк не порівняти. Та все ж навіть цей у чомусь безжалісний, але цілком у дусі часу гуманний суд виявився «95 Кварталу» не до вподоби.
Ще вчора, кум королеві, сват міністрові, за реальні, а часто й за вигадані помилки вони висміювали й судили цих королів і міністрів, а сьогодні у світлі софітів вони самі стали об’єктом докорів і кепкувань. От і вся страта. Здавалося б, вибачився, намотав на вус, посміявся з себе разом з усіма, виправив помилки q далі собі живи. Я почав з того, як раніше поводилися розумні королі, а це приклад, як би в такій ситуації повівся розумний блазень.
На жаль, часи вже не ті. І з королями у нас негаразд, але, Господи, як же нам бракує розумних блазнів!
Не президент, не міністри, не поліцейські з кийками, навіть не професійні телекритики, а глядачі — простий народ сказав їм: хлопці, безглуздо, нетактовно, несмішно. І у відповідь «95 Квартал» назвав це «організованим цькуванням» і «нападом на свободу слова», а критиків — цей простий народ, «завидющими, підкупними, замовленими, дрібними особинами, маріонетками в чиїхось пухких руках». Дякуємо, що не агентами Кремля, як 10 років тому називала українців, які звернулися до нього зі справедливими докорами, прес-секретар президента Ющенка. Або не ботами Порошенка, як назвав нас нардеп від журналістики Сергій Лещенко, який тиждень тому теж став, у зв’язку з нез’ясованими джерелами коштів для покупки непомірно дорогої квартири об’єктом критики з боку великої кількості українців.
У двох попередніх колонках ми говорили про недоторканних — поза критикою, журналістів і політиків, і тут-таки, ніби спеціально в тему, у нас з’явилися недоторканні для критики блазні.
Я не заглиблюватимуся в обговорення репертуару «95 Кварталу», тим паче що з самого початку не є їхнім відданим шанувальником і навіть просто глядачем. Та й суть, як і в попередніх випадках з українськими недоторканними, не в цьому. Суть — у зірковій хворобі, у невмінні вести дискусію, у невмінні слухати. І, що найсумніше, — у повному невмінні сміятися з самих себе. Це останнє убивче у випадку з політиком і журналістом, але, що ще гірше, непрофесійно для професійного блазня.
Так вже вийшло, відповідь «95 Кварталу», її форма, підбір висловлювань лише підтвердив справедливість докорів на їхню адресу: безглуздо, нетактовно, несмішно, і, що найголовніше, непрофесійно. Блазень, який не вміє відповісти дотепним експромтом, опускаючись до банального «сам дурень», який просто озвучує зі сцени написані іншими тексти, це не блазень, а маріонетка, що говорить, лялька, як сформулював у своїй відповіді Володимир Зеленський, на чиїйсь «пухкій руці». Чи варто тоді обговорювати, ворог чи патріот України та чи інша лялька. Має значення не що й де говорить та чи інша лялька, а лише чия рука з неї сьогодні стирчить.
