Нефутбольний бік скандалу з «Металістом»
Головною темою цього тижня став харківський «Металіст», а власне його дискваліфікація з єврокубків через уже визнаний судом договірним матч з Карпатами 2008 року. Так вийшло, що цією спортивною темою довелося поневолі цікавитися всім, хто хоч раз на день заходив на стрічку новин чи дивився телевізор.
Хвиля нерозуміння, чому український (теж питання – наскільки він український) клуб не братиме участь у Лізі чемпіонів і не приноситиме Україні євроочки, дійшла до зовсім далеких від футболу людей, і команда з Харкова стала предметом обговорення усіх українців, які раптом стали переживати за представлення держави на європейських футбольних полях.
Очікувано, що більшість виступає проти рішення суду Лозанни про дискваліфікацію. Звісно, це мінус одна команда з України з найпрестижнішого клубного футбольного турніру Європи. Мінус від «нашого» іміджу.
У Facebook розгнівані користувачі пишуть: мовляв, клуб у 2008 році належав іншій людині, команда мала інший склад, тому карати теперішній «Металіст» - несправедливо.
Але злочин зроблено, судом це визнано – відповідальність має хтось понести. Мало хто задумується про те, що українці мають працювати ще й над іншою стороною іміджу. Не лише посилати своїх представників на пісенні конкурси й переживати за наших спортсменів на міжнародних аренах, а й розуміти, що корупція – це злочин, навіть тоді, коли покарання вдарить по улюбленій команді.
Очевидно, договірні матчі, про які громадськість нічого не знає, траплялися в нашій прем’єр-лізі неодноразово. Що ж, як би не було прикро харківським вболівальникам, але цього року саме «Металісту» довелося стати таким собі цапом відбувайлом, показовим прикладом дії закону для інших клубів.
Санкції існують для того, щоб залякувати – щоб попередити наступний подібний злочин. Якщо УЄФА дозволить «Металісту» грати в Лізі чемпіонів, це означатиме зелене світло для договірних матчів, за які клуби відбуватимуться штрафами, дискваліфікацією гравців, що загалом пережити можна. Інша справа – єврокубки – мрія всіх президентів, тренерів, гравців і вболівальників. Те, заради чого в українські команди переходять легіонери, яким, будьмо справедливими, український чемпіонат сам по собі цікавим навряд чи видається. Дискваліфікація із Ліги чемпіонів – це справжнє покарання, боячись котрого власник клубу багато разів подумає перед тим, як йти на корупцію.
Що стосується нас, то цей злочин загалом (а не конкретного клубу чи збірної), очевидно, ми все ж не маємо толерувати - ні як вболівальники «Металіста» та «Динамо», ні як вболівальники інтеграції України в цивілізацію.
