Ненависть до історичної правди
Навіщо українські ЗМІ ретранслюють комуністичну маячню?
Недавно я бачив чудовий демотиватор: смугастий сірий кіт з обрубком хвоста стоїть, вдивляючись у далечінь і поклавши обрубок хвоста на залізничну рейку. Підпис: «Декого життя нічого не навчає».
Цей демотиватор, як на мене, безпосередньо стосується і певної, ба досить значної частини вітчизняної журналістики. Тієї, яка 15 і 16 липня поширила в електронному та друкованому вигляді по всій країні (близько сотні інтернет-адрес практично однакового короткого тексту) українською та російською мовами вістку під заголовком «КПУ назвали (варіант: «...назвали у Європі...») єдиною перешкодою для поширення нацизму в Україні».
Навіть якби першоджерелом цієї інформації не був портал «ГолосUA», вістка не заслуговувала б нічиєї уваги, крім експертів-психіатрів.
Автор цього твердження (якийсь «правозахисник» із Нідерландів Олександр Мітца) виходить із того, що тільки комуністи як такі — не ліберали, не консерватори, не соціал-демократи, не монархісти — є послідовними борцями проти нацизму. Далі він зазначає, що в Україні розгортається переслідування комуністів, а це велика трагедія для країни, це схоже на те, що робили в Німеччині нацисти після підпалу Рейхстагу, тому весь світ мусить стати на захист КПУ! Бо ж саме комуністи свого часу порятували Європу від Гітлера!
Ну, і яка ціна таким твердженням, поширеним не лише провінційними, а й деякими знаними українськими медіа? Ціна їм ще менша, ніж твердженню, що планета Земля насправді пласка, а космонавти кружляють над нею вздовж краю земного «блюдечка». До речі, тут теж існують свої «експерти», і навіть відповідна організація зі штаб-квартирою, здається, у Новій Зеландії... Але твердження про пласку Землю — просто маячня, а от поширена вітчизняними мас-медіа «інформація» про комуністів — соціально небезпечна маячня.
По-перше, голландський «правозахисник» порівнює події останнього року з приходом Гітлера до влади у Німеччині. Де ж концтабори? Де монопартійна диктатура? Де численні політв’язні? Чом це Петро Симоненко не за ґратами, а у Верховній Раді? Де переслідування за етнічним принципом, де державний антисемітизм? Де побудова «справжнього» соціалізму для всіх «істинних арійців»? Де уніфікація преси? Де нацистські ректори університетів?
Ясна річ, нічого такого немає — і бути не може.
По-друге, прихід до влади Гітлера зовсім не став трагедією для більшості членів та симпатиків Компартії Німеччини. «Я завжди допускав і віддавав відповідні накази, щоб колишніх комуністів брали в (нацистську) партію негайно. З дрібнобуржуазного боса соціал-демократичної профспілки ніколи не вийде націонал-соціаліста, а з комуніста — завжди!» Це говорив не хто інший, як сам Адольф Гітлер. А «наці №2» Герман Геринг висловлювався не менш чітко: «Мої найкращі штурмовики — колишні комуністи». І справді, обидві червонопрапорні партії виступали проти «розтлінної буржуазної демократії», за тоталітарний соціалізм, проти «буржуїв лондонського Сіті та нью-йоркської Волл-стріт», за планову економіку та концтабори для «ворогів народу». Так що різниця між обома партіями була не більшою, ніж між двома чобітьми — носик одного трохи загнутий ліворуч, другого — праворуч...
По-третє, ні Черчилль, ні де Голль, ні Рузвельт ніколи не укладали з нацистами угод про дружбу. А от СРСР 1933 року підписав із фашистською Італією договір про дружбу, ненапад і нейтралітет, а з Німеччиною — у 1939 році (вже під час Другої світової війни) — договір про дружбу і кордон. Так що Європа має «завдячувати» своєю трагедією 1939 — 1941 років саме комуністам, які — в особі СРСР і Комінтерну — виступили союзниками нацистів. Ну, а те, що Гітлер і Сталін зчепилися між собою... Киянин Анатолій Кузнєцов у знаменитому документальному романі «Бабин Яр» написав: «Священна» війна СРСР проти Гітлера була лише несамовитою боротьбою за право сидіти не в чужоземному, а у своєму власному концтаборі, плекаючи надії розширити саме його на весь світ. Між садизмом обох сторін принципової різниці немає». І справді: у Німеччині в 1945 році «визволителі» залишили функціонувати концтабір Бухенвальд, наповнивши його не лише колишніми нацистами, а й ворогами гітлерівського режиму з числа лібералів, соціал-демократів та церковних діячів. Таке от «звільнення Європи».
Можуть сказати: нинішня КПУ не має до справ минулих жодного відношення. Але ось що написано у програмі цієї партії: «Комуністична партія (більшовиків) України (з 1952 року — Комуністична партія України) була утворена у липні 1918 року в результаті об’єднання на ленінських ідейних і організаційних принципах більшовицьких організацій, що діяли на території України, і до незаконної заборони в серпні 1991 року була складовою частиною РКП(б) — ВКП(б) — КПРС, її бойовим загоном... Після об’єднаного з’їзду (травень 2002 року) Компартія України діє на законних підставах не тільки як спадкоємиця ідей і традицій Компартії, утвореної в липні 1918 року і зареєстрованої Міністерством юстиції України в липні 1991 року, але і як її правонаступниця». Отож саме Петро Симоненко та його партія — ідейні нащадки і спадкоємці політичних друзів Гітлера та Муссоліні.
До речі, про «ГолосUA». Під цією назвою виступає не тільки інтернет-портал, а й ціла «соціально орієнтована», як вона себе зве, медіа-група, до складу якої входить однойменна безплатна газета, безіменні «принт-проекти» та телеканал «Гамма», що, за словами «Вікіпедії», «позиціонує себе як головний рупор КПУ у вітчизняному телевізійному просторі». Керує цим телеканалом син лідера Компартії Андрій Симоненко. Ну, а директором «ГолосUA» є дружина Петра Симоненка Оксана Ващенко...
Пропоную читачам самостійно стилістику ще однієї новини «ГолосUA»:
«Французькі комуністи засуджують рішення міністра юстиції України, який вимагає заборонити КПУ. Про це сказано в Декларації французьких комуністів про Україну від 17 липня 2014 року.
Так, у документі сказано, що «використовуваний міністром привід «антиконституційна діяльність КПУ» спрямований на те, щоб дозволити київським фашистам закрити рот трудящим України в умовах безпрецедентної політики жорстких заходів економіки».
«Ця політика нав’язується реальними керівниками України — США, ЄС, МВФ та їх місцевими слугами — українськими олігархами. Заборонивши КПУ, Київ тим самим хоче заборонити ідеї комунізму», — сказано в документі.
У Декларації також наголошується, що «КПУ виступає за федеральну Україну і захищає інтереси трудящих».
«Злочинна інтервенція на Донбасі, яку спонсорує США і ЄС, призвела до численних жертв серед мирного населення. Тисячі шукають притулок за кордоном. Захід хоче спровокувати конфлікт, який дестабілізує РФ. Комуністична партія Франції висловлює підтримку КПУ і трудящим України», — підкреслюється в документі».
Ясна річ, саме у Парижі все знають про Україну, і найбільші знання мають комуністи! Схоже, саме так вважають десятки редакторів інформаційних ресурсів, які негайно поширили цю, перепрошую, базгранину. І тим самим, як на мене, ще раз довели необхідність заборони КПУ та всіх її дочірніх підприємств. Бо ні політична свобода, ні свобода слова не означає надання можливості іноземній агентурі вести підривну роботу. Бо ж, як бачимо, і французькі комуністи найбільше переймаються тим, що «Захід хоче спровокувати конфлікт, який дестабілізує РФ». Із часів Сталіна й Комінтерну у них змінилося тільки те, що захищають вони не «радянських пролетарів», а російських олігархів та «кремлівських чекістів».
Й останнє, the last but not least. Скільки не шукав за допомогою Google якусь інформацію про те, що ж являє собою Олександр Мітца, який начебто рішуче виступив на захист КПУ, різними способами варіюючи написання його імені та прізвища, — нічого по темі не знайшов.
Отже, підіб’ємо підсумок. Комуністи України чи то разом зі своїми європейськими друзями, чи то самостійно створили «новину», побудовану на брехні, куди «крутішій», ніж у Геббельса, на воістину параноїдальній ненависті до історичної правди, а цю брехню бездумно, і, на жаль, традиційно бездумно, ретранслювали українські медіа. Як на мене, тут проявили себе небезпечні безвідповідальність і непрофесійність — не знаю, що гірше.
