Ненависть за розкладом
Якщо минулого тижня Україну як головний об’єкт ненависті в російському телевізорі тимчасово замінила Польща, то цього тижня місце Польщі посів коронавірус у Китаї. Характерно, що головним фахівцем з цієї пошесті чомусь виявився комуністичний депутат Леонід Калашников, який щораз при згадці слова «коронавірус» робить хитре і дуже проникливе обличчя і запитує, а чому це американці створили свої біолабораторії в Грузії та Вірменії, після чого, підвищивши на своєму обличчі рівень хитрості та прозорливості до критичної позначки, комуністичний депутат Калашников цікавиться, а навіщо створена лабораторія в місті Ухань, де якраз виникло вогнище цього вірусу. Комуністичного депутата Калашникова не бентежить, що ні в Грузії, ні у Вірменії ніякого коронавірусу немає, а в Ухані немає жодної лабораторії США, а є інститут вірусології, що має суто китайський суверенний статус. Але класове відчуття упевнено диктує депутатові Калашникову, що за всіма вірусами, епідеміями й іншими лихами на цій планеті стоять американські імперіалісти, про що він укотре і повідомив у студії програми «Вечір із Володимиром Соловйовим» від 5.02.2020.
На відміну від своїх колег Скабєєвої та Попова, які цими днями геть забули українську тему, Соловйов не залишав у спокої свого улюбленого ворога і понад годину мордував і обпльовував Україну в своїй студії. Оскільки Соловйов знищує Україну вже шість років практично в щоденному режимі, сама ця процедура набула у нього стандартного та суворо регламентованого характеру, на кшталт армійського розпорядку: підйом, руханка, туалет, упорядження ліжок, сніданок, розведення на навчання...
Розклад символічного знищення України у Соловйова має в такий вигляд. Спочатку згідно з ритуалом «мочити в сортирі» українського «політолога» В’ячеслава Ковтуна, який прикидається (або не прикидається) ідіотом і постійно живе в Москві, працюючи в Соловйова «українцем за викликом», що запалює у телеглядачів щастя переваги над цими «тупими бандерівцями». Потім треба неодмінно показати страшилку. Наприклад, факельну ходу, або якого-небудь дідуся у формі СС. В останній програмі Соловйова в амплуа страшилки показали Ірину Фаріон. Незважаючи на те, що Ірина Дмитрівна останні шість років не є депутатом Верховної Ради, на федеральних каналах російського телебачення часто та із задоволенням показують її виступи, слухаючи які і «експерти» і глядачі завмирають від солодкого жаху, радіючи, що ця жахлива Фаріон, імовірно, не пересіче кордону РФ і не зможе в Росії вбивати російських людей за російську мову, що вона постійно чинить в Україні.
Злякавши «експертів» і публіку Іриною Дмитрівною Фаріон, Соловйов випустив на арену нашу вітчизняну страшилку — «сходознавця» Семена Аркадійовича Багдасарова. Різниця між Багдасаровим і Фаріон у тому, що якщо Ірина Дмитрівна вимагає встановлення якихось нових правил у своїй власній країні, то Семен Аркадійович закликає змінити життя в чужій для нього країні, причому вимагає це зробити шляхом збройного нападу на цю країну.
Свої заклики до окупації України Багдасаров на цей раз обґрунтував досить дивним чином. Спочатку він чомусь заявив, що Володимир Зеленський є президентом виключно західної частини України. Неважливо, що це суперечить і результатам виборів і даним соціологічних досліджень. У Багдасарова є патріотичне відчуття. І воно не гірше за комуністичне відчуття Калашникова, дозволяє йому бачити істину безпосередньо, відкидаючи факти, які, як відомо, лише заважають бачити істину. Так от, з’ясувавши, що Зеленський — президент виключно західних українців, «експерт» Багдасаров поставив запитання собі й усьому світу: «А хто президент східної України?» Поставивши це запитання, «експерт» Багдасаров обвів пронизливим поглядом усіх присутніх у студії і, не виявивши серед них кого-небудь схожого на президента східної України, закричав: «У них немає свого президента!»
Потім «експерт» Багдасаров від свого крику і від намальованої ним самим картини знедолених жителів східної України знавіснів і продовжував кричати ще голосніше: «Ми повинні зробити так, аби на цих територіях (східної України. — І.Я.) почалася національно-визвольна війна! Ми повинні очистити Україну від фашистсько-бандерівських покидьків!!!»
Власне, на цьому можна було б і закінчити програму, оскільки основні постріли ненависті до України були зроблені. Але часу було ще багато, і в Соловйова було ще одне завдання — нагадати росіянам про існування депутата Поклонської.
Наталія Поклонська ввірвалася в російський (і не лише) медійний простір у березні 2014 року, коли після російської окупації Криму вона була призначена прокурором окупованої території. Про неї знімали мультики в стилі аніме, кліпи та відеоролики з використанням її образу набирали мільйони переглядів, про неї створювали пісні та комп’ютерні ігри. Після обрання депутатом Держдуми популярність Поклонської пішла на спад, оскільки в її поведінці почали помічатися дивацтва, які суперечать тому образу «Няш-Мяш», який був основою відображення Поклонської в культурі та сприяв вербуванню все нових шанувальників до її фан-гуртів у соціальних мережах. Із Поклонської раптом вилізла справжня божевільна, яка ходить на акції «Безсмертного полку» з іконою Миколи Другого, повідомляє здивованій громадськості про те, що бюст покійного імператора мироточить у Криму, воює на знищення з фільмом «Матильда» і в цілому поводиться більш ніж дивно. До того ж Поклонська викликала обурення колег по фракції «Єдина Росія» своєю недоречною старанністю на посту голови комісії Держдуми з контролю справжності доходів депутатів, а її відмова голосувати за пенсійну реформу вже серйозно розсердила не лише єдиноросів, але й адміністрацію президента. Комісія Поклонської була розформована, а сама Поклонська на деякий час лишилася колишніх симпатій державних ЗМІ.
Нині Поклонська вочевидь одумалася і готова знову служити владі на антиукраїнському фронті. У програмі Соловйова вона постійно демонструвала свою ненависть до нової української влади, заявляла, що вона — «російська українка» і що таких як вона «в Україні 90%». Сильною зброєю Поклонської є її вправність робити абсолютно безглузді заяви з такою щирістю та переконаністю, що напевно є люди, які сприймають цю нісенітницю серйозно. У Соловйова Поклонська раптом звернулася до «живих, сміливих політиків України» із закликом «відгукнутися». У чому полягає сенс заклику, Поклонська не уточнила. У якій формі «живі та сміливі політики України» повинні відгукнутися і що вони повинні після цього робити, було абсолютно незрозуміло, але в студії Соловйова ця пропозиція викликала бурхливі оплески.
У другому своєму пришесті Поклонська не обмежилася появою в програмі Соловйова. Того ж дня вона стала учасником програми «Умовно ваш» на «Эхо Москвы» з Єгором Жуковим, учасником літніх протестів у Москві, засудженим до трьох років умовно, і що нині веде «Эхо Москвы». Характерно, що Єгор Жуков не поставив Поклонській жодного запитання, щодо її діяльності, направленої проти державності України. Тій діяльності, за яку її оголошено в розшук і призначені санкції в багатьох країнах. Жодного запитання про те, навіщо Поклонська ініціювала порушення кримінальної справи проти лідерів кримськотатарського народу Мустафи Джемільова, Рефата Чубарова та Ленуса Ісламова. Не запитав Жуков і про те, навіщо вона ініціювала заборону в Росії Меджлісу кримськотатарського народу. Взагалі жодного запитання за сутністю. У студії «Эхо Москвы» сиділи двоє симпатичних молодят, хлопець і дівчина. Дівчина кокетливо звернула увагу на свою майку з написом: «Я/Мы — Поклонская». Подарувала хлопцю керамічних жаб, замість тих, що були знищені силовиками після обшуку в будинку Жукова. Молодий опозиціонер попрохав депутата Поклонську підтримати ідею амністії політв’язнів до дня Перемоги. Депутат Поклонська погодилася, але обмовилася, що їй «треба продивитися матеріали справ». Але в цілому «прописка» міжнародної злочинниці Поклонської в російській ліберальній тусовці відбулася. З чим їх обох можна привітати.
