Ніжна ніч у домі свободи
(Два різдвяні вечора на Майдані)
6 січня вийшло багатолюдним – вдень і ввечері зібралося аж ніяк не менше 20 тисяч перед сценою, ще кілька тисяч перебували у броунівському русі площею. Ми з друзями притягли сумку з продуктами й цигарками для одного з наметів охорони. Загалом, це найбільші тамтешні потреби на сьогодні: цигарки, картки поповнення для мобільних, продукти.
Ще пара побутових спостережень. Здається, вдалося налагодити підвіз дров - штабелі є біля всіх основних наметів, на власні очі бачив, як розвантажували машину, розпитувався, чи не зупиняло ДАЇ - ні, не ризикнуло. Ще одна, вже доволі давня тенденція - на площі почалося справжнє будівництво. Замість наметів потроху з*являються справжні колиби та хатини, сколочені з дощок, обтягнені поліетиленом, з ґрунтовними пічками всередині і новенькими фабричними (!) дверима на вході. Думаю, такими темпами там скоро постане справжнє селище з хатами та сараями, казармами та кухнями, і подібність до Запорізької Січі стане майже стовідсотковою.
І в понеділок, і у вівторок стояла зразкова різдвяна ніч, з хрестоматійними зірками і на півмісяцем на небі. Всюди панувало тихе свято. На сцені виступали хори й ансамблі з різдвяними співами, серед наметів ходили самочинні вертепні ансамблі, співали-колядували; найяскравішими серед них були жіноча група Dakh Daughters у фольклорному варіанті, а також чудовий київський ансамбль «Пушкін» (вокал-кларнет-контрабас-барабан) котрий віртуозно змішував різдвяний репертуар з хвацькими куплетами єврейського клезмеру. Французький художник Роті (Roti) привіз і встановив зроблену спеціально для Майдану скульптуру з рожевого мармуру "Нова Україна". Горіли свічки на землі і в руках у людей, з польових кухонь роздавали різні пригощання, за якими стояли в тому числі і цілком благополучні кияни - але сьогодні свято, тож нехай.
Думаю, не тільки в мене було це тепле, хатнє відчуття. Саме так Майдан зараз і сприймається - він став нашою загальною оселею, нашим спільним домом свободи без усіляких лапок - а що насправді може бути затишнішим, ніж свобода, в якій для всіх знаходиться місце? І коли ти вітаєш зразкового вуйка з сивими вусами, у кожусі й вишиванці, котрий обережно несе кудись свою свічечку, чи яскраво одягненого високого худорлявого панка з кільцями у вухах і дещо розбишацьким виразом обличчя, чи суворого охоронця на барикаді, чи веселих богемних дівчат, або кількох бабусь у квітчастих хустинах - ти відчуваєш їх не як своїх близьких сусідів, а просто як своїх близьких, як любих тобі співмешканців у величезній Майданівський хаті, де нікому не тісно.
Тож можу обґрунтовано заперечити мудрагелям, які, прокисаючи біля моніторів, лопочуть про "тупик Майдану". Шановне буркотливе панство! В самому центрі столиці вже другий місяць існує самокерована територія, ГЕТЬ непідконтрольна Януковичу та його опричникам. Ба більше - на заході України як мінімум три області теж повністю вийшли з-під контролю Банкової, зліквідувавши представництва президента як його останню опору в тих краях, - але таку сміливість їм дав саме Майдан; і те ж саме можна сказати про тисячі людей, котрі по всій України виходять на акції протесту, опираються сваволі ментів і чиновників - саме Майдан додає їм сил і хоробрості. Ще раз: частина столиці плюс частина країни явочним порядком звільнилися від царювання межигірського тирана, і сам він тепер змушений ховатися за глибоко ешелонованою обороною – хто-небудь ще в листопаді міг собі таке уявити? Якщо це «тупик», то тоді Путін - це Нельсон Мандела.
Після цього прекрасного, ніжного вечора я лишився у ще більшій певності: Майдан стоятиме далі як повноцінна територія опору, як наш дім свободи – стоятиме місяць, півроку, рік – стільки, скільки треба, щоб тиран гепнувся у політичне небуття. А він гепнеться. Гепнеться разом зі своїми гепами і допами, клюєвими і медведчуками, зі своїми «Беркутом», золотим унітазом, семиметровим парканом – гепнеться так, що на всю Європу загуркотить. Ми сильніші, бо ми вільні. Ми переможемо!
