Нотатки про щастя
Сьогодні — Міжнародний день щастя
Генеральна асамблея ООН одностайно затвердила резолюцію минулого року. Пропозиція надійшла від королівства Бутан. Свято рекомендується відзначати «відповідним чином, зокрема — за допомогою освітніх і просвітницьких програм».
Недивно, що резолюцію запропонував Бутан: там замість поняття Валового національного продукту впроваджено Валове національне щастя — воно розглядається як ключовий елемент будівництва економіки, що узгоджується з духовними цінностями буддизму.
Усе чудово, лишень не дуже зрозуміло, що означає «відповідним чином».
Про щастя говорять, що це — швидкоплинний, скороминущий настрій. Його важко втримати в пам’яті. Натомість нещастя завжди має чіткі координати: воно насамперед «стається», а ставшись, спричиняє частенько невиправні, незабутні наслідки, від яких людина стає нещасливою.
Щастя можна досягти, задовольняючи свої або навіть чужі бажання. Нещастя — так само.
А якби все людство раптом досягло щастя? Причому кожна людина — саме свого, особистого, омріяного? Що тоді сталося б? Люди взагалі припинили б одне одному допомагати? Перестали б відчувати чуже горе? Цивілізація вмить загинула б? Може, й добре, що ми, за великим рахунком, не можемо бути щасливими безумовно й одночасно?
Чи буду я щасливим, коли допишу цю колонку? Коли завершу її ефектною думкою або яскравим пасажем? Чи буде щасливим мій редактор, коли її прочитає? Чи буде щасливим невідомий мені передплатник або інтернет-користувач, який теж прочитає цей текст? Знову ж таки — чи буду я щасливим, знаючи, що всі ці люди щасливі? Чи зможемо ми, чорт забирай, відсвяткувати цей день як годиться, а не залученням до незрозумілих «освітніх і просвітницьких програм»? Знання примножує скорботу, правильно? Тож на фіга?
Можливо, просто спробувати цього дня зробити одну людино-одиницю щасливою? Може, вийде?
«В Україні ознакою зміни Папи стане дим над Межигір’ям. Колір диму не принциповий».
(Із Facebook).
