Обивательський мікс
Учора, схоже, точно перестаралася, переглянувши новини на всіх каналах. Ось і результат — рівновага нового дня явно дала крен. Треба швидше заспокоїтися, але як? Обклала себе цитатами, точніше, свій письмовий стіл і, читаючи, почала переконувати себе хоч у чомусь обнадійливому. Чим більше вчитувалася в чужу мудрість, тим виразніше розуміла — все неначе не для нас. Ось приклад. Джон Кеннеді колись сказав, що «невловимі півкроку, що відділяють середнього менеджера від справжнього лідера, це витончена поведінка в напружених ситуаціях». Смішно. За цими критеріями, постеживши за нашими парламентарями, де, звичайно, пару-трійку лідерів налічила, напрошується один висновок — скільки ж там істеричок. І все за наш рахунок, до того ж вельми усічений. Уміти себе позначити криками, створюванням обличчя, відрощуванням не завжди акуратної неголеності — цим усе не прикрити.
Зрозуміло, від цієї цитати заспокоєння не прийшло.
Йдемо далі. Аристотель говорив: «Досконалість — це мистецтво, що досягається тренуванням і виробленням звичок. Ми діємо правильно не тому, що у нас є доброчесність досконалості. Навпаки, у нас є досконалість тому, що ми чинимо правильно. Ми те, що ми робимо систематично. Досконалість — не вчинок, а звичка». Цікаво, звичку не красти в масштабах країни хіба можна переламати, якщо вона досягла вже рівня досконалості.
Мисливці за чужими грошима завжди на низькому старті, і колекція перших імен (хоча, природно, вони міняються) всім сумно відома.
Коли ж власний бюджет щільно пройшов крізь сито, пристебнути філософську паузу не вдається і через роки. Ось трапилася під руку своя ж цитата із, скажімо так, раннього, і все, пов’язане з київською кредитною спілкою «Турбота», згадалося знову.
Схоже, що п’ятий рік, згадуючи одне й теж саме, начебто різноманітністю інтелектуального базікання рятую себе ж від розпачу і буркотливості. І одразу ж виправдовуюся перед собою — не я ж привласнила чужі гроші, а мої заощадження (і багатьох киян) умільці енергійно поганяли, вправно посмикали, потискали, неначе заспівали соло, так творчо ведучи бухгалтерію, що провалили довірені гроші в безодню. Щоправда, знаю, де живе ця безодня і непогано. Не стала б знову цю запорошену історію витрушувати, але ось нові податкові норми мене стурбували. У майбутню декларацію, де потрібно щось, не знаю що, перераховувати зі своїх активів, чи варто вносити вкрадену в кредитівці суму. Грошей немає і не буде, але за документами, тобто на папері, все на місці, якась примара добробуту числиться за всіма обдуреними. Може, злодійському цьому ансамблю особливо дбайливих із «Турботи», тим, хто зіграв із нами з невигадливою легкістю в свою рулетку, варто зрозуміти, що їхні репутаційні втрати нікуди не зникли. Так, можна використовувати свої зв’язки і відмазуватися від покарання, але їхнє добре ім’я надкушене. Та швидше за все це важливо тільки для особливо чутливих.
Чим же все-таки серце заспокоїти. Так, сказала собі, вкрадена сума — мої чайові злодюжкам. Їжте, ні в чому собі не відмовляйте і в свою декларацію внесіть мої гроші і сотень інших окремим рядком.
Втім, схоже, це доля законослухняного населення. Одна хвиля пройдох та жадібних змиває стале життя і бізнес інших, потім проростає нове упевнене в собі плем’я. Воно ж бо вже думає: мене ніколи не кинуть, але і на них знаходяться герої наступного припливу.
Скільки вже разів тільки за останніх більше ніж двадцять років нас обкрадали, і завжди під пристойними гаслами. Причому ті, хто був при козирях, із ними і залишалися. Їхні плюси і мінуси не несуть загрозу життю, якщо, звичайно, побратим з такою ж мотивацією не підставить підніжку.
Майбутній бюджет зібрався відлущувати зовсім не їх козирних, вирішили багато хто і придбали стійке безсоння.
Наївним і гидливим, що не вміють боротися за себе, не варто грати в азартні ігри з кредитними спілчанськими послугами. «Я тобі казала ще тоді, біжи з цього болота», — нагадала мені подруга, колишній менеджер банку. Вона ж бо давно звикла в житті за все відповідати сама. У своїх 48, маючи 22-річну дочку, все винесла на своїх плечах. І квартиру побудувала, й освіту дівчинці дала, і життя в сім’ї підтримує, пристойно заробляючи. Виняткова для жінки відсутність сентиментальності поєднується зі споконвічною бабською довірливістю, повна самодостатність — із сумом. Самотність супроводжує її все життя.
Якось у метро, розповіла вона, стоячи на одній нозі в жахливій тісноті, раптом відчула чиюсь чоловічу руку, що відсунула мене від натовпу. Озирнувшись, зустрілася з очима доглянутого чоловіка середніх років. Той був такий запопадливий, доглянутий, до того ж пообіцяв, що до потрібної зупинки (виявилось, що й виходити їм одночасно) вітер мене не торкнеться. Потім раптом передумав і вийшов раніше. Дивно, злегка ображено подумала жінка, яка чомусь відчула себе гостро самотньою. Вже приїхавши на роботу, виявила результат банальної інтриги — зник гаманець. Напружений робочий ранок не давав можливості розчинятися в емоціях, але висновок для себе зробила: подалі триматися від чоловіків з надто світськими манерами. Особливо в громадському транспорті.
Наївна, подумала я. Мене ж бо кинули якраз пані, і зовсім не в транспорті. Нині ж вони продовжують навіщось битися за цю зовні померлу кредитівку, доводячи один одному, хто з них самозванець, а хто злодій. Виходить, там ще є за що боротися, присутній якийсь зиск, який — не розумію.
Навіщо мені знати каламутні подробиці їхньої докучливої метушливості.
Через дурниці за стіл не сідаю, але ж працювати треба.
Мерсі за сьогоднішній сюжет, я його вже сплатила сповна.
P.S. З позитивного. Вчимося на чужому і своєму досвіді економити. Відмовилася від циклювання підлоги, білястої від недавнього міні-ремонту. До чого дороге задоволення, якщо придбаєш лише буржуазну нудність, а так — потертий шик задарма.
Ризикуючи життям, сама прочистила, похвалилася подруга, великою голкою-циганкою конфорки газової плити, природно, заздалегідь перекривши квартирний вентиль. Виклик газівника — 80 гривень, плюс — послуги і можлива заміна комплектуючих. Думаю, до 250 грн дотягли б, порахувала вона.
Не здивуюся, якщо хтось із друзів зателефонує і повідомить, що сам собі вирізував апендицит.
Як кажуть, чим менше надій, тим коротша спідниця.
