Ода щирості від ЛШЖ
Дуже хочеться розповісти про те, що відбувається у Літній школі журналістики зсередини. Так, робота накрила з головою кожного натхненного «школяра», деякі навіть почали реалізовувати власні оригінальні ідеї. Уже помітні перші недосипання, недоїдання й все це за умови існування особливих інтелектуальних «бісиків», які заселилися до очей учасників й не збираються виїжджати до кінця практики за будь-яких умов. Та сталося й дещо інше, щось неймовірне й чудове і про таке, здається, необхідно написати.
Між такими різними особистостями, які звикли до власного культурного середовища, які сформували певні погляди та модель поведінки сталося прекрасне. Сталася дружба.
Як писала у своєму твіттері учасниця Літньої школи «Дня» Соломія Буй, яка навчається у Львівському університеті імені Івана Франка: «Коли директор гуртожитку дізнався, що львів’яни селяться з донеччанами, то тричі за секунду змінив вираз і колір обличчя». І то є правда! Я приїхала з Донецька, але здається що вже за три дні повністю асимілювалася з хлопцями й дівчатами із Західної України. То ж не якийсь там другий світ, то ж усе наша країна.
Ми навіть почали укладати львівсько-донецький тлумачний словник. Наприклад вчора я дізналася, що шкари – це взуття, кнайпа – кафе, горнятко – чашка, дзюрка – дірка, шафлик – миска, зупа - суп. А коли у їдальні редакції газети мені відкрили очі на те, що я їм не макарони зі спаржею, а макарони зі шпараґівкою, то та їжа для мене набула навіть якогось особливого українського змісту. А ви знаєте що таке літепла вода? А я не знала. Виявляється це трохи тепла літня вода. Та на цьому відкриття та філологічна співпраця не закінчилася. Найбільше я дивуюся тому, як львів’яни сиплють фразеологізмами, афоризмами навіть у звичайних життєвих ситуаціях. Ось маленький список того, що я вже встигла почути: «сліпий лисого стриже», «голий як бубон», «нема гірше, як нема розуму», «дати березової каші». Це, мабуть, моя мрія тепер отак вільно володіти українськими відповідниками, щоб потім використовувати їх у своїх матеріалах й тим самим надавати тексту ще більшого автентичного відтінку.
Кожного дня я пишу до твіттера останні новинки зі свого словникового запасу. Хочу сказати, що ці пости на диво стали вже досить популярними, що фоловери активно слідкують за нашою перепискою у мережі з Соломією Буй й навіть коментують її, дивуються, радіють, сміються. То ж таким чином долучаємо й інших до нашої інтелектуального, дружнього угруповання під назвою ЛШЖ.
Звичайно, серед «школярів» є й ті, хто приїхав з Запоріжжя, Криму, які живуть у Києві. З ними також стався той самий контакт, також сталася дружба. Й це не дивно, бо ми усі свідомі українці й маємо у своєму раціоні не тільки любов до країни в цілому, а ще й повагу до особистості, до людини. Зрештою саме ми творимо український клімат і сам Бог велів поєднатися у будівлі редакції газети «День», де кожен квадратний сантиметр пройнятий патріотизмом та душевністю.
Тож Літня школа журналістики не тільки розкриває професійні якості, а ще й рушить стереотипи, яких, до речі, давно вже не повинно існувати. Читачі «Дня» можуть стати свідками зародження не тільки інтелектуального та небайдужого прошарку, який складається з 22 особистостей, а ще дружби. Слідкуйте за нами надалі.
