Один відсоток геному
Прийшла додому з закупів, розпакувала торби – і підвисла на мить. Гель для душу, шампунь, солі для ванни, навіть миючі засоби для підлоги – все виключно з ароматом лаванди. Є таке, злегка фатальне переконання, коли кажуть: саме тіло вирішує, що йому зараз потрібно і чого йому зараз бракує. (Мають рацію; хіба коли тіло потребує шоколаду, це свідчить, що бракує йому совісті і страху божого). Може, з запахами це так же працює? Один із органів чуття повідомляє про нагальні потреби… Саше з запахом нової цікавої роботи. Свічки з ароматом щасливого подружнього життя. Аромапалички «Міцне здоров’я для рідних і близьких». «Все у нас буде добре» – ароматизатор, ідентичний натуральному.
Олівер Сакс, відомий невролог, описав в своєму бестселері «Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом» випадок гіперосмії – патологічного загострення нюху.
22-річний наркоман зі стражем одного разу побачив сон, в якому був собакою. Коли прокинувся, то уже мав феноменальний нюх. Він міг за запахами розрізняти людей, не тільки з якими безпосередньо спілкувався під час хвороби, а й персонажів зі свого минулого. Цікава річ: його нюхові галюцинації супроводжували гострі напади сентиментальності і ностальгії. Аромати все більше спрямовували його у хороші спогади, точніше: навіяні запахами спогади автоматично ставали хорошими. Сакс пояснював: стан «позитивного» дежавю є характерним для судомних скорочень у гачкоподібній звивині мозку. Це була не благодать упізнання для обдолбаного нюхача, а форма епілепсії скореневої долі. Але подумалося мені, осінні депресивні стани невипадково, мабуть, збігаються з сезонним нежитем. Соплі блокують шлях світлим ностальгічним спогадам?
Між тим, записані Саксом враження пацієнта з загостреним нюхом таки вражають. Його світ насправді потужно сентиментальний, але при цьому – гранично конкретний, принципово неабстрактний. Не «пахне свободою», наприклад, а пахне «свіжоскошеною травою». Це не ностальгійний спогад навіть, це якась надмірна архаїка: як у міфі, де світ буквально зароджується з запаху. Хвороба того юнака минула через три тижні – так же раптово, як почалася. Візит у міфічні виміри благополучно закінчився. Хоча Сакс не випадково не пише, що з тією «людиною-собакою» було опісля. Чарівні казки мають завершуватися гепі-ендом.
Відомий факт: нюх – єдиний із наших контактних аналізаторів, чиї центри знаходяться не в корі головного мозку, а в підкорці. Найдавніший і найархаїчніший спосіб сприйняття і пізнання реальності. Та гачкоподібна звивина (якщо прослідкувати етапи формування мозку) є одною з найстаріших; і вона безпосередньо включена в «емоційний мозок» людини (лімбічну систему, себто). Стимуляції нюху – це завжди робота з емоцією, навіювання і навіть маніпуляція.
От один мій знайомий уже років двадцять чіпляє дівчат фразою: «Ти пахнеш сексом». Якби воно по-дурному не звучало, працює на відмінно – сама свідкою була. Примітивно і дієво. Як будь-яка робота з запахом. Колись прочитала, що ріелтори перед показом квартир на продаж, заселяють в духовку ванільне печиво. Тісто розігрівається і випікається, запахи посилюються – і надають помешканню додаткового виміру гостинності та затишку. Пахне домом. Мабуть, працюють ті самі механізми, що й «пахне сексом».
Насолода, яку ми переживаємо, вдихаючи якийсь аромат, – це гранична насолода власника. Так ми створюємо ілюзію, що володіємо і керуємо матеріальними, гранично матеріальними, речами. Так ми самі бодай на мить стаємо матерією-в-русі.
Ольфактометрії (це наука, яка вивчає нюх) не позаздриш між тим: дієвих методів, щоб виміряти вплив конкретного запаху на конкретну людину попросту немає (що вже говорити про спільноту і групу запахів). Скільки відтінків кольору ми можемо назвати, навіть якщо йдеться про «обмежений» чорний чи сірий? Штук сім-вісім, мінімум. А скільки відтінків запаху – навіть якщо мова йде про якісь потужні подразники типу запаху падла чи запаху лимона?
До речі, 2004 року Нобелівську премію з медицини присудили саме ольфактометрії. Американці Ричард Аксель і Лінда Бак припинили пошуки «механізмів» запаху в органах нюху, і перемкнулися на гени. Згрубша кажучи: запахи вшиті в ДНК і становлять майже один відсоток геному; це насправді багато. І це насправді схоже на те, як працюють спогади.
І тим парадоксальніше: запах – це перший вимір, який втрачають «історичні», «колективні», «культурні» спогади. Можете собі уявити, чим пахло ваше місто ще шістдесят років тому? А сто шістдесят? А шістсот? Запах свіжоскошеної трави, який я згадала, для більшості з нас уже – це «продукт життєдіяльності» контор озеленення й надається в комплекті з ревом газонокосарок під вікном зранку. Навряд він сприймається як «аромат свободи» нині. А до речі, це все ще один із найпривабливіших запахів для людини (поруч із кавою і ваніллю), парфумні тренди свідчать.
Розкажу байку. На початку 2000-х був в Лондонському метро неприємний казус. Там почали використовувати освіжував повітря, створений на базі ароматів лимонника і бергамота (теж традиційно «позитивні» запахи). Через місяць «освіжувати» метро заборонили: кількість скарг від пасажирів була шаленою просто. Запах (будь-який!) реалізується на рівні колективної культурної асоціації, але безпосередній предмет різниться гранично у кожної конкретної людини, що той запах відчуває. В одному свіженькому українському романі це елегантно зроблено. Там розповідачем є пес. Він нам розказує історію одного міста й історію однієї родини. І саме тому говорить собака, а не людина, що йому доступний вповні вимір ароматів, які між собою не конфліктують. Всі події для нього існують одночасно: він може нараз вловити і запах старосвітського пляцка і радянського «тошнотика» (умовно кажучи).
Запах як спогад про щось хороше, що ти не можеш згадати. Якщо ти не добре вигаданий кимсь пес, звісно. Гарантовано одним відсотком геному людини.
А лаванда, якщо ароматерапевтам повірити, прекрасно заспокоює і загоює фізичні та душевні рани, до речі. Посилаються ці цілителі всюди на Гіппократа, котрий казав, що «лаванда зігріває мозок, втомлений прожитими роками». То ж моїй підлозі випадково і несказанно пощастило, очевидно.
