Палермо починається
Палермо починається в нічному автобусі з почуття голоду після перельоту з двома пересадками, з туману втоми в голові й стримано-надривного італійського репу про білу троянду.
Темні гори насуваються мов колосальна хвиля і, зупинившись в останню мить, нависають загрозливим скелястим валом над узбіччям. В мене сонні галюцинації: щокілька хвилин між ліхтарів і будинків прориваються якісь людські і зовсім нелюдські фігури.
О другій ночі блукаю п’яним районом Вуччірія, намагаючись знайти хостел. Знаходжу лише дівчат і хлопців у змінених станах свідомості. Потім за допомогою бармена (тут усі всіх знають) і його мобільного бужу господаря. За рогом йде нестримна гульня з танцями, криками і хоровими співами. Старше за 30 нікого нема.
Зранку відбивається сонце в калюжах, по дахах ходить 9 котів і кричать чайки під вікнами.
Під хостелом виявляється рибний ринок. На льоду між сардинами лежить велетенський пурпуровий кальмар, вирячивши здивовані чорні очі. Дядьки, що все життя тут торгують, щось викрикують протяжно, мало не співають. Проїздить хлопець на мопеді з таким видом, наче везе золотий запас Сицилії, а не 2 ящика моркви. Між прилавками й людьми бігає великий мовчазний чорний пес, точнісінько такий, якого я бачив напередодні в Неаполі.
Та це, він, власне і є.
Полуденна кава смакує як перемога.
***
Фасад кафедрального собору Палермо – обіцяний архітектурний пиріг норманської готики і арабської в’язі. Перпендикулярно через дорогу – вузенька вуличка, пройти по ній ще сотню метрів – на білих пластикових стільцях сидять літні жінки, стережуть одяг, розвішаний на мотузках уздовж стін, двоє дітей мутузять одне одного, менша, темна дівчинка, верещить, її заспокоює масивний чорношкірий батько. У прочинені вікна й двері видно крихітну захаращену кухню й кімнату з ліжком, довгою забитою різними дрібницями шафою і величезним розп’яттям на стіні, декорованій увімкненою електричною гірляндою, через що тут, здається, весь час Новий рік. На мене ніхто не звертає уваги. Двоє ґаздинь грають у щось схоже на “Монополію”, чоловіки в спортивних костюмах балакають за життя і покрикують на дітей. Собор зазирає в гирло провулку, туристи сунуть далі – витрачати гроші, яких тут, на цій вулиці, ніколи не буде.
***
Якщо довго йти по Палермо від моря по будь-якій вулиці, то обов’язково побачиш гори. А над горами – хмари, а серед хмар – білий півмісяць. Коли ти це все фотографуватимеш, проїздитиме двійко хлопців на дивному довгому велосипеді, і водій видасть крик дикого кота, а ти помахаєш рукою, а він помахає тобі у відповідь, та не просто так помахає, а як справжній вождь усіх велосипедистів.
***
Весь день чув собачий лай, коти теж подавали голос, чайки працюють, коли в них є настрій, будильниками. Люди активізуються ближче до вечора – не тільки кричать і жестикулюють, а й ще вмикають музику, дуже гучно і дуже багато. Цілодобово в Палермо стоїть гамір;
і лише Місяць не подає жодного звуку, продовжуючи висіти над твоїм правим блаженно нерухомим вухом.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”, Палермо-Київ
