Персональні справи Кравчука і Зеленського
Було б непогано всім європейським, зокрема українським, політикам пройти курси техніки безпеки задля спілкування з путінськими інформаційними військами
Україна повернулася в російський телевізор. До цього виконувати роль головного ворога Росії тимчасово було доручено дублерові України — Польщі. Тепер повернулися до основного складу — і в телевізорі знову звичний ворог. Головними інформаційними приводами стали заяви першого і шостого президентів України.
У російських медіа сталася істерика з приводу виступу Президента України Володимира Зеленського 27.01.2020 в Польщі, куди він прибув для вшанування пам’яті жертв Голокосту. Цей виступ фактично став відповіддю на бенефіс Путіна в Єрусалимі, де президент РФ був головним тріумфатором, якому вищі посадові особи Ізраїлю особисто дякували за те, що Червона Армія звільнила Освенцим.
Зеленський у своєму виступі заявив, що «змова тоталітарних режимів 1939-го дозволила запустити маховик Другої світової війни і Голокосту», а також засудив дії Росії і закликав Європу бути солідарною з Україною і Польщею, аби не повторити події 80-річної давнини. Реакція російських ЗМІ була цілком передбачуваною. Головне державне інформагентство РІА «Новости» й інші кремлівські медіа радісно процитували фейсбучний пост українського «політолога», директора Агентства соціальних комунікацій Сергія Белашка, який повідомив, що Президент України «виставив себе ідіотом».
Якщо «персональну справу» чинного Президента України співробітникам російських ЗМІ і мешканцям телевізора довелося обговорювати заочно, у відсутності обвинувачуваного, то перший президент України Леонід Кравчук навіщось з’явився через відеозв’язок в ефірі головного державного каналу «Россия-24» у програмі «60 минут», а потім ще й дав інтерв’ю «Комсомольской правде». «Блажен муж, який не ходить на раду нечестивих», — цією біблейською мудрістю чомусь нехтують багато хто з українських і європейських політиків, погоджуючись на контакти з російськими ЗМІ. Дивно, що недурні й досвідчені люди не розуміють, що в даному разі йдеться не про політику або мораль, а про необхідність дотримуватися елементарних санітарно-гігієнічних норм, ігнорування яких завжди веде до згубних наслідків. І ці наслідки для Леоніда Кравчука настали миттєво.
Перше питання, яке з Кравчуком обговорили Попов і Скабєєва, було про заяву Зеленського щодо ролі Росії на початку Другої світової війни. І тут перший президент підтримав позицію шостого.
«Пан Зеленський говорить про те, що Другу світову війну, яка розпочалася після агресії нацистської Німеччини щодо Польщі, спровокував укладений союз між СРСР і нацистською Німеччиною. А Гітлер і Сталін зустрілися у Львові — це ж документ, і це не є секретом. І намагалися домовитися», — повідомив Кравчук.
Це був казковий подарунок. Захопленню Попова і Скабєєвої, а також інших мешканців студії «60 минут» не було меж. Вони давилися від сміху, і їхні обличчя світилися від щастя. Кравчуку не дали договорити, але він усе-таки зумів додати: «Замість того, щоб зупинити Гітлера, йому розв’язали руки. А потім Гітлер обернув усе проти СРСР, і постраждали народи нашої країни». Відсміявшись, Попов поцікавився у Кравчука, чи почувається він відповідальним за розв’язування Другої світової війни і Голокосту, адже перший український президент був у минулому партійним лідером. На що Кравчук цілком резонно відповів: «Я не був тоді секретарем ЦК. Мені тоді було лише 7 років, коли починалася війна. Але не в цьому річ. Україна не відповідає, зокрема, за Голокост, тому що політику тоді здійснювала не Україна, а Кремль».
Кравчук, поза сумнівом, зморозив дурість про «зустріч» Сталіна з Гітлером, якої ніколи не було. Першому президентові України 86 років, і останні 14 років він не є чинним політиком. На відміну від Путіна, який постійно несе нісенітниці на історичні теми в діапазоні від того, як «у нас на півдні в каганаті всіх євреями називали», до звинувачення Польщі в розв’язуванні Другої світової війни, у Кравчука немає власного «історичного спецназу», який ретельно готує його виступи на історичні теми, перетворюючи їх на диверсійні спецоперації.
Було б непогано всім європейським, і зокрема українським, політикам пройти курси техніки безпеки задля спілкування з путінськими інформаційними військами. Сюжет із програми «60 минут» за участю Леоніда Кравчука цілком може бути використаний на цих курсах як навчальний посібник. Оскільки під час відеозв’язку 86-річний Кравчук явно не бачив того, що відбувалося в студії. Коли йому ставили запитання, постійно перепитував, не розуміючи, хто і про що у нього запитує. Ведучі Попов і Скабєєва у своїй звичайній хамській манері постійно перебивали першого президента України, гигикали, внаслідок чого Кравчук виглядав доволі безпорадно. Єдиний спосіб для будь-якого нормального політика і громадського діяча не мати безглуздий вигляд у російському телевізорі полягає в тому, щоб там ніколи не з’являтися. А в разі спроб співробітників російських ЗМІ втягнути в розмову, поставити запитання або попросити коментар, слід просто в мікрофон повідомити їм, що вони є міжнародними злочинцями, і розмову з ними вестимуть судді й прокурор, коли вони разом зі своїм паханом опиняться на лаві підсудних Міжнародного трибуналу.
Повертаючись до справді безглуздої помилки Леоніда Кравчука про «зустріч» Гітлера зі Сталіним, якої ніколи не відбувалося, варто зазначити, що самі мешканці російського телевізора в кожній програмі вивергають стільки прямої брехні, зокрема на історичні теми, що на цьому фоні помилка Кравчука виглядає дрібною обмовкою. У програмі «60 минут» від 29.01.2020, в якій ведучі й «експерти» цілі півгодини глумилися з Кравчука, Євгеній Попов вирішив сяйнути історичними пізнаннями у процесі суперечки з польським журналістом Якубом Корейбою, який цілком справедливо заявив, що «табори смерті» з’явилися після «пакту Ріббентропа із Молотовим». У відповідь ведучий Попов зобразив гнів і закричав, що Корейба бреше, і «табори смерті» з’явилися на території Німеччини до пакту і до початку Другої світової.
Брехун тут, звичайно, саме Попов, оскільки «таборами смерті», на відміну від звичайних концентраційних таборів, називаються установи, створені спеціально для масового знищення різних категорій людей, перш за все євреїв. І такі «табори смерті» були створені в 1941 році. Що ж до концтаборів, створених у нацистській Німеччині до війни, то вони були створені для ізоляції й інтернування осіб, підозрюваних в опозиції нацистському режиму. І в цьому сенсі не дуже відрізнялися від таборів Гулагу, хіба що неспівмірно меншою чисельністю: у довоєнному 1939-му в гітлерівських концтаборах було 25 тисяч в’язнів, а в сталінському Гулагу — 1,7 мільйона, зокрема 434 тисячі політзеків, які сиділи за «контрреволюційними» статтями.
Це, звичайно, не означає, що довоєнний гітлерівський рейх був «кращий» і «гуманніший» за сталінський режим. У цьому сенсі будь-який висновок у термінах «краще—гірше» стає мимовільним «компліментом» тій або іншій версії тотального зла. Тому найкраще зупинитися на тому формулюванні, яке сьогодні прийняте в Європі і в усьому цивілізованому світі: два тоталітарні й злочинні режими розв’язали Другу світову війну. Україна, підтримавши цю формулу, є частиною світової цивілізації. Росія, відкинувши її, з цієї цивілізації себе виключає.
