Післясмак Євробачення
Уже всі звикли називати Євробачення не пісенним конкурсом, а «політичним». Ось і цьогоріч найголовнішою темою обговорень після фіналу стала не переможниця і не місце української представниці на конкурсі, а (традиційно) кількість балів, відданих «нам» Росією.
Це як історія з Ургантом і петрушкою: уся стрічка у Фейсбуці – у гнівних відгуках через той один бал. Однак виникає питання, чому людей це так турбує? І чому власне Росія мала би давати українській співачці бодай один бал?
Мої ж фейсбук-«друзі» постійно намагаються довести, що ніякого брата, а тим паче старшого, не існує, що Росія - то інший соціокультурний вимір. Проте щойно починається цей конкурс - чекають дива у вигляді 12 балів.
Це їхнє сподівання на те, що стосунки налагодяться між країнами? Що ми все-таки станемо любити одне одного і по-братськи обіймемося після взаємного обміну найвищими балами? Ви можете дати відповідь, навіщо ВАМ ті бали від Росії?
Сам по суті конкурс же ж ніхто не дивиться, правда? За музичним наповнення він страшно нудний. Що цікавить глядача найбільше? Оцінки. І не за виступ, а за країну. Оцінка, яка нібито має показати істинне ставлення не до дійства на сцені, тієї конкретної виконавиці чи виконавця, а до цілого народу.
Ми чекаємо на бали переважно від сусідів, країн колишнього СРСР і найперше Росії. Ось це - основний інтерес конкурсу. А виступи і переможець - лише тло для процесу підрахунку. Це для нас давно вже перестало бути "святом музики". І не тому, що там ця музика і справді відсутня, а виконавці в цілому – невдала пародія на 90-і. Нам просто потрібні бали і все.
Виступи, півфінали, фінали - то всього-на-всього прелюдія до головного свята - ненависті, яка поллється, щойно глядачі дізнаються оцінку Москви.
На жаль, складається враження, що цього ресентименту нам ніколи не позбутися. Росія – це наша особиста велика проблема. І не та реальна держава із Путіним, «Газпромом», будівництвом потоків в обхід України. А своя, уявна Росія-ворог, яку завжди зручно мати, щоб звинуватити у власній неповноцінності. Ми дбайливо плекаємо цей такий вже рідний образ із року в рік, кожного разу звертаючи увагу на Жириновського, Урганта та інше інформаційне сміття, що йде з тієї країни. Водночас, погодьтеся, стрічка доволі інертно поставиться до будівництва газопроводу Ямал-Европа-2, якщо воно таки розпочнеться, а це реальна загроза з боку реальної Росії.
Реагуючи на той 1 бал, ми знову підтверджуємо, що досі чекаємо, як “старший брат” все ж схвалить наш вибір, високо оцінить. Лише після його хорошого відгуку ми заспокоїмося, позірно позбудемося меншовартості – тимчасово: до нових ургантів і євробачень.
