«Плач Ярославни»
Уже, звісно, неодноразово звертали увагу на «темний бік» соцмереж, які допомагають нам перекласти усю відповідальність із себе на кнопку «лайк». Річниця голодомору? Поставлю замість фото зображення свічки. Побили активіста? Поставлю «лайк» на знак підтримки. Але що це означає фактично – нікому неясно. Тисячі чи навіть десятки тисяч незаконно засуджених відбувають не свої покарання в СІЗО та колоніях, поки наші френдстрічки перетворюються на стіну плачу. Зрідка – гніву.
Ситуація із паплюженням прапорів американською групою, тиражована мільйонами постів-перепостів за допомогою «лайків» і «шейрів», - незайвий приклад того, що ми самі себе не поважаємо. Подібні хамські витівки – у стилі Bloodhound Gang – групи, яка взагалі давно розпалася, забулася і їздить по світу, намагаючись нашкребти собі гроші на життя. Їхні насмішки не мають кордонів та меж. Про це знають всі, хто хоч трохи вслуховувався у їхні тексти і бачив попередні шоу. Та справа не в них, справа в тому, як реагує аудиторія на такі вчинки. Підтримує. Їй це – забава. Ніяких пляшок у бік сцени чи намагання припинити ту «наругу».
Потім йде запізніла реакція соцмереж, які, до слова, підхоплюють цю хвилю від росіян (ну, не можемо ми щось робити, не оглядаючись на «старшого брата», хоча чому брата, якщо Київ – «мать»?). Звертають увагу міліція, СБУ. Стривожена і ображена онлайн-спільнота чекає на офіційну заяву МЗС і пише петиції, які ніхто ніколи не читає. Поряд з картинками про неспроможність влади забезпечити елементарні права і свободи користувачі на своїх сторінках продовжують наполягати на тому, щоб вона представила їхній інтерес у ноті протесту.
Видати таку ноту – не забезпечити чесне правосуддя і навіть не прибрати постійні сміттєзвалища у міських парках та лісах. Це – набагато легше. Після того, як офіційна Україна оголосить своє страшне «засуджую», заборонить в’їзд групі, всі заспокояться, отримають бажане і чекатимуть на новий привід для «лайків» і праведного гніву, та, що там – гніву, точніше сказати – плачу – за чимось невідворотно втраченим.
Звісно, це все виглядає жалюгідно і смішно, а головне – відволікає від головних проблем, які треба активно обговорювати і в соцмережі, щоб ознайомити з ними якомога ширшу аудиторію – за допомогою тих самих «лайків» і «шейрів». Проте чомусь загадкові смерті людей у відділках, побиті активісти – цікавлять менше. Це не спаплюжений прапор, тут вже «офіційна» держава справді не допоможе, на неї відповідальність не перекладеш.
