Почати спочатку
«23.01—29.01.2015»
Тридцять п’ятий президент США Джон Фіцджеральд Кенеді увійшов у нашу культуру не як чоловік і коханець вродливих жінок, не як людина, яка ледь не підірвала разом з Микитою Хрущовим нашу планету, не як жертва замаху, а, хоч як дивно було б дізнатися йому самому, як знавець китайської культури. Це з легкої руки його спічрайтерів у повсякденне використання радянської, а потім і пострадянської людини увійшла східна мудрість: «Слово «криза», написане китайською, складається з двох ієрогліфів: один означає «небезпеку», а другий — «сприятливу можливість»». Відтоді, з початку 60-х, світ, крокуючи від кризи до кризи, вже стільки разів неабияк змінився... — Великий перелом 1968-го, Енергетичні кризи 1973 і 1979-го, розвал СРСР і 11 вересня 2001 року. — Черга падінь і зльотів для одних, і довга низхідна упущених шансів для інших...
• Для СРСР 1968-го це ганьба Праги, 1973-й — прокляття нафтогазової голки, 1979-й — черговий зліт цін на нафту, ілюзія всемогутності і як результат Афганська авантюра. І навіть розвал СРСР замість найбільшого шансу для його народів відкинути тягар минулих невдач, став ще однією «найбільшою гуманітарною катастрофою» для народу, який за це століття тільки те й робив, що виправляв наслідки власноруч створених «найбільших гуманітарних катастроф».
• Відносне процвітання осені Застою закінчилося, коли в середині 80-х луснула бульбашка високих цін на нафту. Горбачовська Перебудова та Прискорення так і не стали дієвою замісною терапією, гігант СРСР за три короткі серпневі дні 1991 року помер від ураганної нежиті членів ДКНС, а еліти незалежних держав, що виникли шляхом ділення його величезного тіла, замість економічних реформ зайнялися некрофілією, яку лише через непорозуміння сьогодні називають первинним накопиченням капіталу.
• Багато хто у світі стартував того далекого 1991 року. Китайські реформи почалися трохи раніше, але економічне диво сьогоднішніх зростаючих гігантів Індії, Бразилії, Туреччини народилося того самого року, коли на карті світу з’явилися незалежна Україна і Росія. Для Заходу 90-ті стали безтурботним літом, яке він протанцював і проспівав під знаменитий клінтонівський саксофон. Для Китаю, Індії, Бразилії, Туреччини це було десятиліття важкої брудної роботи, яку їм удалося роздобути завдяки дешевим енергоносіям, дешевим кредитам і аутсорсінгу. Захід не хотів працювати, але міг дозволити собі багато споживати. — Це був шанс, яким у 90-х скористалися найрозумніші.
• Україна, а з нею й Росія теж активно покористувалися десятиліттям дешевих вуглеводнів. За їхній рахунок можна було й далі експлуатувати громіздке застаріле енергоємне устаткування радянських часів. За їхній рахунок за кількістю доларових мільярдерів і дорогих машин на вулицях Україна і Росія обійшли чимало процвітаючих країн західного світу. У 90-х Україна нагадувала басейн з шкільного завдання, який непогано існує за рахунок того, що в нього через одну трубу щось втікає, а через другу з нього витікає. Замість того щоб вкладати гроші у виробництво у себе в країні, десятки тисяч човників, а потім і містких суховантажів безконечною вервечкою потягнулися до сусідніх країн, цементуючи настільки необхідною своїй економіці валютою фундамент турецького й китайського економічного дива. Маючи металургійні й машинобудівні гіганти, виробляючи найбільші літаки в світі і запускаючи ракети в космос, ми були надто гордими, щоб побудувати швацькі фабрики. З другої половини 90-х проголосивши курс на Європу, Україна визнала одне це приводом зажити на широку ногу по-європейському, так і не навчившись по-європейському працювати й заробляти.
• Прийшли 2000-ні, з їхньою зростаючою ціною на нафту й газ, з новими ризиками локальних конфліктів і глобальною війною з тероризмом. Ми спохопилися, спробували почати переозброювати економіку, але сусідня Росія, пухнучи від нафтодоларів, зважаючи хоча б на закони економіки, не кажучи вже про підживлювані нежданим багатством імперські амбіції, по краплі висмоктувала з нашої промисловості життя. Країни, які ще недавно розкуповували наш метал, наші труби як гарячі пиріжки, до кінця 2000-х обзавелися своїми заводами, і металургія, що до того забезпечувала третина бюджету країни, тепер сама почала викачувати з країни її кров на незліченні офшорні рахунки. Україна перетворилася на країну пенсіонерів, де пенсійного віку досягли не лише половина громадян, а й більша частина промислових потужностей і інфраструктури. П’ять років після економічної кризи 2008 року остаточно перетворили Україну на країну, що не в змозі прогодувати себе. Провести ЄВРО-2012 і померти красиво — ось головне гасло тих років. Лише рік після його закінчення змогла протягнути країна, після чого з обох боків труби нам постукали. 1990-ті, які дали немислиме раніше багатство одним, стали причиною повного краху надій на майбутнє інших, нас із вами.
• Окрім себе самих нам нема кого винити в упущених шансах, в тому, що відбувається з нами сьогодні. Ми довгі роки вагалися біля самого краю прибою, боязливо кінчиком пальця пробуючи воду, а коли нарешті в неї увійшли, виявилося, що решта плавців уже наближаються до фінішу. Крах економіки, війна — як колись СРСР, ми стоїмо на самому краю. Безодня, прірва, але в той же час, словами китайського мудреця й застреленого американського президента, новий шанс. Як і далекого 1991-го, ніби волею провидіння знову луснула нафтова бульбашка, що тримала на плаву сусідню Росію, й Україна, знову гола, але вже з багатим життєвим досвідом, опинилася на звичному для неї роздоріжжі. Коли дешевшають нафта й газ, гроші, що вивільняються, перетворюються на дешеві інвестиції. Мільярди, які раніше діставалися тим країнам, що добували вуглеводні, дістаються тим, хто раніше їх купував. За найскромнішими оцінками, сьогодні йдеться про більш ніж трильйони доларів, частина яких можуть стати новим стартом для української економіки.
• Попереду нові 90-ті. Не обов’язково в тому сенсі, якими пам’ятаємо 90-ті ми — голодне десятиліття для більшості, і при цьому вакханалія первинного накопичення капіталу на тлі природного відбору в середовищі його накопичувачів. Вони можуть стати для нас такими, хіба що замість первинного накопичення черговий перерозподіл нерозграбованих інтервентами й окупантами національних багатств. Але можуть стати для нас і 90-ми Китаю, Індії, Бразилії, Туреччини, Центральної Європи — десятиліттям дешевих енергоносіїв і доступних інвестицій. Другий шанс для України.
• І жодного шансу для Росії? За день до обстрілу Маріуполя Володимиру Путіну вкотре запропонували вихід — стару гарну мрію про Європу від Лісабона до Волгограда. Росії дали ще один шанс змінитися, відмовитися від сировинної економіки й стати частиною величезного спільного ринку Старого Світу, який не обмежиться простором до Владивостока й неминуче протягнеться від Лісабона до Шанхая й Токіо. Здавалося б, нафта й газ дешевшають нижче вартості видобутку, Європа успішно вчиться обходитися без російської нафти й газу, вже сьогодні Україна лише 40% газу імпортує з Росії, а через 2 роки зможе обходитися й без них. Що робитиме Росія з багатствами своїх надр, які неможливо буде продати, які дешевше палити в свердловині, ніж продавати до Європи або Китаю? — Ще одна пропозиція, але Кремль не чує. Пристати на неї означає змінитися. Страх майбутнього, страх змін, боязнь усього нового — досить поширена хвороба, прокляття Росії.
• Вкотре за моє недовге життя світ змінюється у мене на очах. Подібно до комахи або змії він скидає стару шкіру, що стала затісною. Очищення, оновлення, зростання — прямий наслідок цієї досить неприємної процедури. Ми скинули наш старий тісний панцир. Так ми отримали шанс стати більшими й сильнішими, коли-небудь перерости, пережити свого конкурента, ворога, можливо відростити легені й вийти нарешті на сушу. Можна далі живцем гнити на звичному нам дні, як обрав наш східний сусід, і у взаємонищівній боротьбі перетвориться зрештою на ще один міліметр, найтонший шар відкладень. Невідомість, у якій все залежить від нас, чи звичний порядок речей, у якому від нас уже давно нічого не залежить? Та що тут думати?! Якщо з’явився шанс, хапай, дряпайся з останніх сил — аби вперед. Це еволюція — хто не міняється, програє. Здається, це ми вже повинні були вивчити за 20 з лишком марно прожитих років.
