Про расизм в Росії
Нещодавно в Росії стався кричущий випадок. Таджицьке немовля відібрали у матері у відділенні міграційної служби, не дали його погодувати і дитина загинула. Якийсь час цю трагедію вдавалося приховувати. Подумаєш, таджицька дитина померла. На прохання матері дати їй погодувати дитину або віддати бабусі посадові особи міграційної служби у знущальному тоні говорили, що не розуміють її.
Як написав депутат Петербурзьких законодавчих зборів Борис Вишневський: «Загибель будь-якої дитини - трагедія... Але я впевнений, що те, що трапилося, багато в чому пов'язане з тим, що мати і дитина - мігранти, та ще й «нелегальні», з точки зору правоохоронних органів і чиновників - абсолютно безправні люди, які не посміють обурюватися свавіллям, з якими можна робити все, за яких ніхто не заступиться». І це справді так. Багатьох, хто приходить до таджицького консульства у Санкт-Петербурзі зі словами скорботи і підтримки зустрічають так звані патріоти свистом і улюканням. Характерне зауваження Павла Смоляка, громадського помічника депутата міського парламенту Максима Рєзника: «Ось ті, хто йде до консульства Таджикистану з квітами, розумію їхні добрі наміри, розпалюють, насильно вішають на мертву ніжку хлопчика бирку «таджик». Це вони, на його думку, розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Не посадові особи, навіть при формальному підході, які порушили закон і відповідні нормативні акти, а ті, хто обурюється їхньою поведінкою. Саме такі не захотіли викликати головного міського поліцейського в Законодавчі збори зі звітом про події. Занадто дрібною їм здалася проблема
В інтерв'ю телеканалу «Дождь» Борис Вишневський зауважив, що було б у Росії, якщо подібне сталося б із російським дитиною в центральноазіатській країні. Ось би де російські націоналісти і так звані патріоти розійшлися на всю. Та й офіційна пропаганда осторонь не залишилася.
Як відомо, радянська партійна машина завжди використовувала тему расизму в західних країнах, в передовсім у США як беззаперечний козир. З одного боку, кінофільм «Цирк» з казковою історією як у країні процвітаючого соціалізму люблять усіх людей, незалежно від кольору шкіри, з іншого - «Містер Твістер» Маршака про те, як у країні, де вільно дихає людина, карають за прояви расизму. У проміжку проблеми зі студентами з країн Азії та Африки, які, як кажуть, на власній шкурі відчували таку, з дозволу сказати, любов. Як сказав у ті часи один американський кореспондент і до того ж афроамериканець: «В СРСР немає расизму, бо в ньому немає негрів».
З тих пір, як згадана країна канула в лету історії, ситуація в сучасній Росії не тільки не покращилася, а значно погіршилася. Загострення сталося після того, як туди поїхали на заробітки тисячі гастарбайтерів з держав Центральної Азії та Південного Кавказу.
Досить складні правила отримання посвідки на проживання і дозволу на роботу призвели до того, що більша частина мігрантів перебуває в країні нелегально. У свою чергу, це викликало зростання корупції в правоохоронних та міграційних органах, а також розгул криміналітету. Загнані у надзвичайно важкі умови люди змушені погоджуватися на будь-яку роботу за жебрацьку зарплату, чим користувалися всі – від бізнесменів до чиновників і поліцейських.
Протиріччя на расовому та національному ґрунті можливі. Проблема в тому, як з такого становища виходить державний апарат. У російських умовах зростання націоналізму і расизму відповідає цілям правлячої вертикалі. Особливо напередодні та під час анексії Криму та агресії на Донбасі. Адже направити енергію мас, незадоволених своїм матеріальним та іншим становищем, на інших людей, що відрізняються кольором шкіри або розрізом очей, дуже привабливо для розв’язання егоїстичних завдань сьогодення. Більше того, така політика цілком відповідає моделі обложеної фортеці, на яку перетворив величезну за територією Росію начальник держави і його найближче оточення.
Якщо проаналізувати, то припадки антиукраїнської риторики останнього часу мало чим відрізняються від усього того, що настільки часто можна чути щодо таджиків, узбеків та інших вихідців із Центральної Азії. До того ж багато з них або не знають, або дуже погано говорять великою і могутньою. Що практично завжди ставиться їм у провину або є обтяжуючою обставиною при неправедних розглядах.
За законами жанру радянської пропаганди, випадок на олімпійському стадіоні у Києві під час матчу Динамо – Челсі, коли деякі фани побили темношкірих уболівальників, в Росії та й у нас підноситься як прояв расизму. При цьому інспектору УЄФА, який розбирає цей випадок, були представлені матеріали відеозйомок, коли інші вболівальники захищали темношкірих фанів. Інакше кажучи, не схоже на розгул расизму, в чому нас намагаються переконати.
Звинувачення України в расизмі покликані відвернути увагу від цієї хвороби в Росії, яка настільки запущена, що потрібні дуже сильнодіючі ліки, аби почати лікувати суспільство.
Поки ж замість лікування займаються перекладанням проблем з хворої голови на здорову. Так простіше і відповідає офіційній ідеології.
