Про заручників і терористів так званої ЛНР
Поки медіа обговорюють підсумки нелегітимного референдуму на Донбасі та «утворення» ДНР та ЛНР — голосами українських і закордонних політиків, а також експертів, — у руках у бойовиків-сепаратистів перебувають заручники, про яких усі мовчать. Цей текст — спроба зібрати інформацію про заручників в «захопленій» будівлі Управління СБУ в Луганській області та зрозуміти устрій, що панує там. Інформація отримана від заручників, які вже на свободі та виїхали з Луганська. А також — від мого співбесідника із самого СБУ, який просить його не називати. Так, серед «зелених чоловічків» з’явилася людина, яка сумнівається в правильності команд своїх лідерів і яка про це розповіла.
Сама будівля влаштована таким чином. «У дворі СБУ є ангар для автомобілів, спортзал, гостинний комплекс. Туди важко потрапити простим смертним сепаратистам, що стоять біля СБУ. — розповідає колишній заручник бойовиків. — Будівля розбита на поверхи та праві й ліві сектори, посередині яких сходи. У кожному секторі розташований бойовий підрозділ, у якого є свій командир і який контактує зі штабом та отримує вказівки». Командир мешкає у своєму секторі разом із бійцями, але в окремій кімнаті. Зайти в іншу секцію можна тільки за дозволом командира цього підрозділу. П’яних немає, зі зброєю тільки тверезі люди. Очевидно, що організацією оборони займалися професіонали — кожен поверх замінований. Решта бойовиків не є спеціально підготовленими людьми, це — мешканці Луганщини, Криму та інших областей.
У внутрішньому дворику Управління СБУ бойовики постійно поповнюють парк машин, недавно з’явилися і мотоцикли. Усі вони без номерів — крадені. Мародерством займаються не тільки нові мешканці будівлі, а й люди з вулиці, які мають зброю. «Люди, що знаходяться всередині СБУ, уже не контролюють ситуацію. Некерованих маргіналів зі зброєю уже значно більше, ніж людей в СБУ, — говорить мій співбесідник з будівлі. — Не так давно в область прийшли два КАМАЗи зі зброєю — із Росії. Її роздавали кому попало, тому тепер по області їздять люди зі зброєю, яких ніхто не знає. І вони роблять, що хочуть».
І дійсно, останнім часом з’являється багато інформації про випадки мародерства на Луганщині. Про це офіційно повідомляє міліція. Проте відчуття, що сама міліція намагається запобігти такій діяльності мародерів, у мешканців міста немає. Зокрема, є свідчення, що бачили людей із захопленого СБУ в супермаркеті «Абсолют», що навпроти будівлі. «Зелений чоловічок» сам-один купував хліб і його ніхто не ловив. Це відбувається регулярно, бо в будівлі треба їсти і бойовикам, і заручникам.
Обслуговуючий персонал в СБУ — це жінки, переважно кухарки. Вони виглядають як міський люмпен, як і чоловіки в наметах біля фасаду будівлі. Чоловіки всередині виглядають краще, тобто якось здоровіше.
Кілька днів до «референдуму» в СБУ було чути страшні крики — до заручників застосовували тортури. Тортури мають переслідувати якусь мету, але, за словами заручників, які врятувалися, і не зазнали якихось сильних катувань, а лише приниження, конкретних питань ніхто не ставить, хіба якісь загальні або риторичні.
Потрапити в заручники терористів можна за певні «провини», наприклад, за журналістську діяльність. Люди у стінах похмурої будівлі дивляться та читають про все, що їх стосується, тому знають місцевих діячів в обличчя. Деякі активісти-майданівці були затримані «зеленими чоловічками» за стрімінг. Їх впізнали під час зйомок чергового штурму у Луганську та затримали. Дехто потрапив туди через те, що зривав листівки про «референдум» 11 травня. Таких довго в полоні не тримають: два-три дні, щоб залякати, та відпускають.
Інакше виглядає справа з людьми, які можуть становити загрозу для існування бойовиків, їхнього устрою та існування «Луганської Народної Республіки». На думку колишнього заручника, це можуть бути представники самооборони чи «Ультрас». Серед полонених, що за переконаннями чоловічків із СБУ, мають «значну провину» — професійний військовий та майстер спорту міжнародного класу, голова Штабу народної самооборони Луганська Темур Юлдашев. Він разом з однодумцями почав створювати в місті загін самооборони, щоби давати відсіч бойовикам сепаратистів. У цей час МВС оголосило про створення спецпідрозділів та Темуру запропонували його очолити, він погодився. Юлдашев сам формував та готував свій підрозділ. Його взяли в полон у місті-супутнику Луганська — Щасті. Між розстрілом своїх підлеглих і власним полоном він обрав друге.
Досі в будівлі залишається активіст Луганської обласної організації партії «УДАР» Леонід Алпатов, якого бойовики затримали за привітання «Слава Україні! Героям слава!». Також у приміщенні перебуває Кирило Головченко, актор, який мав необережність назвати себе координатором «Правого сектору» в Луганську.
Не відомою є доля хлопців, затриманих біля кінотеатру «Мир» за знімання листівок про «референдум». Начебто одному з них прострелили ногу.
Також у будівлі перебуває чоловік, який стріляв у сепаратистів біля СБУ 4 травня. Він вийшов зі своєї машини, дістав армійську снайперську гвинтівку та відкрив вогонь в «зелених чоловічків». Його самого схопили, водія відлупцювали так, що він не міг ходити. Про інших заручників інформації немає зовсім.
Із розповідей виглядає, що заручники перебувають у різних умовах. Деякі з них ночують на підлозі в підвалі, дехто знаходиться в на поверхах.
Окрема історія із тортурами, які застосовують в захопленому СБУ. Після того, як заручники опиняються в будівлі, починається психологічна обробка, а потім, у залежності від вказівки командира, більш рішучі дії. «Рядові несуть нісенітницю: давайте зламаємо руку, зламаємо ногу, переб’ємо ніс, прострелимо руку чи ногу, обміняємо його на машину. — розповідає колишній заручник, — Коли ми поговорили з командиром, нам сказали, що все нормально і що зранку нас відпустять». Але не всім так щастить. До найбільш небезпечних, на думку сепаратистів, застосовується кілька видів тортур — б’ють електрострумом по вухах, ставлять банки на живіт, спускають курок біля скроні, довгий час тримають під прицілом зарядженого автомату зі знятим запобіжником. Мета цих дій — не дізнатися якусь інформацію, а познущатися, або «випустити пару».
Нових заручників приводять на очні ставки із тими людьми, яких тримають «у гостях» досить довший час. Судячи з розповідей, проводяться вони непрофесійно, та й мета очних ставок є незрозумілою. Можливо, це робиться лише задля тиску.
Умов, за яких усіх заручників відпустять, терористи не називають, що наштовхує на думку, що це рішення приймається не всередині будівлі. «Цілі й задачі визначаються зверху, і це навіть не в Луганську», — говорить мій співрозмовник.
