«Протестна тусовочка»
Через низку обставин не хотілося про це писати, але на жаль. Йтиметься не про Аркадія Бабченка чи СБУ, а про те, як було сприйнято в РФ нещодавню спеціальну операцію з «убивством» і «воскресінням» журналіста. Бо картина вийшла воістину епічною і чудовою, як ніколи.
Відразу зауважу, що будь-який, хто давно читає і (або) особисто знає Бабченка, сумніватися в його щирості не буде в принципі — з армійською прямотою Аркадій неодноразово висловлював свою думку з того чи іншого приводу. Річ зовсім не в ньому, хоча ціла низка світових ЗМІ обговорила спецоперацію, а в його колегах. Імовірно, тепер — колишніх колег, тобто — російських лібералів.
Приблизно з початку десятих років їхня журналістська й «протестна» (так-так, в лапках) частина, хоч й іронічно називала себе «тусовочкою», вважала себе найбільш вірним камертоном навколишнього буття, особливо в соцмережах. За часів Болотної і Сахарова ці люди були особливо помітні — якоїсь миті російські пропагандисти навіть зробили їх цапом-відбувайлом, обізвавши болотними «хіпстерами» (насправді цей термін до них жодного стосунку не має).
Колонки, постинги й репортажі текли рікою, народжувалися і вмирали меми, а у Facebook кипіли обговорення, гідні пера Данте — чи є журналістська етика, чи немає її? Чи можна писати те, і не писати це? Чи слід приймати чийсь бік, чи не можна? Журналістика чи політика? Їздити чи не їздити до Києва? З будь-якого приводу провідні спікери «тусовочки» завзято сперечалися один з одним і численним оточенням, треди росли прямо на очах.
Опоненти знущально називали ті обговорення ліберальним парткомом — так само, як у СРСР, винних опрацьовували, ставили їм на «вид» і виносили якийсь вердикт, але робили це не партійці, а сама «тусовочка», вважаючи себе оплотом лібералізму і свободи слова. При цьому вони ніколи не соромилися спілкуватися з представниками влади, яка, начебто, їх пригнічувала. Однак стандарти почали змінюватися.
Одні вважали можливим фотографуватися з убивцею і терористом з «ДНР».
Інші не схвалювали тих, хто не розумів таке сусідство.
Треті лаяли Україну та українську пресу.
Четверті вчили українців жити за будь-якої слушної нагоди.
П’яті серйозно (!) писали про якесь «громадянське суспільство» в Росії.
Шості влаштовувалися оформлювачами виставки народного господарства.
Сьомі писали, що в Україні триває громадянська війна.
Восьмі — що зі Скрипалями нічого не доведено.
Дев'яті — про всесвітню хвилю русофобії.
Десяті спокійно спілкувалися з Марією Захаровою.
Тощо.
Аркадій досить прямо висловив своє ставлення до падіння відомого борту Ту-154, і ось тут «лібералів» буквально прорвало, де там ті «Звезда» из «Известиями»! Бабченко повільно, але вірно ставав «нерукостискальний» — термін означає, що «прогресивна громадськість» не вважає для себе можливим спілкуватися з тією чи іншою особою. Однак спілкувалися, та ще й як — приходили і навчали, що писати, як писати, про що думати і як при цьому морщити лоба. І не посперечаєшся — серйозні люди, лідери думок.
Апофігей трапився на нещодавньому «воскресінні». Одні шкодували, що живий, інші скаржилися на вбивство журналістики, треті з висоти років і досвіду пояснювали, що зі спецслужбами співпрацювати не можна. «Журналіст Бабченко» скінчився тощо. Цієї миті «Первый канал» міг би сміливо взяти гамузом цих милих людей на роботу — вони хвацько переплюнули будь-якого Кисельова, Соловйова, Симоньян і іже з ними. Яка зворушлива єдність думок.
Вони завжди боялися репресій, ув’язнення й убивств. Але вони не розуміють, і ніколи не зрозуміють того, що ніхто і ніколи їх репресувати не буде — тому що немає кращих помічників у Путіна за усіх них.
З неповагою, ліберал.
