Приваба зла
«21.09-04.10.2018»
У чому сила, брате?
«Візит сильного чоловіка», — так писала про візит, що відбувся в червні, російського президента, яка зовсім не вирізняється неонацистськими чи проросійськими поглядами, віденська газета Kurier, зауваживши при цьому про зростання симпатій австрійців до політика, «який діє рішуче і не повинен сушити голову з приводу парламенту чи виборів». Комусь насамперед спаде на думку асоціація з найвідомішим австрійцем (я не про Моцарта чи Фрейда), а мені, в міру інтелектуальної розбещеності, згадався тоді чомусь Еббі Гоффман. «Коли він встає, він стає схожим на потужний статевий член, що пробуджується до життя», — писав колись про Фіделя Кастро відомий американський лівак. Фотографії оголеного торсу Путіна, поза сумнівом, справили на головного редактора Kurier Мартіну Саломон, як і на більшість австрійців, набагато глибше враження, ніж обрезкле тіло Трампа. Зважаючи на схожу реакцію глави австрійського МЗС Карін Кнайсль, кремлівська пропаганда особливо дієва на дам бальзаківського віку +.
Приймаючи в цю середу в Петербурзі повну беззастережну капітуляцію Австрії в газовій сфері від канцлера Австрії Себастьяна Курца, що нещодавно підспівував у Києві українському президентові, російський президент теж казав про силу. Вірніше, доповнюючи своїх європейських партнерів, про її протилежність — слабкість. «Дуже б не хотілося, щоб вся Європа... виявила... слабкість і нездатність захистити свої національні інтереси», — сказав він, захищаючи російські проекти «Турецький потік» і «Північний потік-2» на прикладі Болгарії, що знайшла в собі мужність вистояти перед безпрецедентним тиском з боку Росії. Слабкість, в уявленні Путіна, — це капітуляція перед газовим шантажем Трампа, сила — розслабитися та спробувати отримати задоволення з російським президентом. У цій новій, створеній нарівно і Путіним і Трампом, геополітичній реальності вибір у Європи, не можу сказати, що великий. З одного боку, на відміну від російського президента, що з’їв у цій справі не одну Конні, Трамп у своїй європейській політиці поки не навчився перемежати батіг і пряник (наприклад, заради нинішньої операції, Путін поступився австрійському концерну OMV часткою Уренгойського родовища). З іншого, як уміє, намагаючись копіювати Путіна, в очах літньої леді Європи Трамп, що обмежується лише базіканням, виявився недостатньо брутальним, як парадоксально це не звучить.
Шпигуни та повії
До питання про брутальність. На петербурзькому міжнародному форумі «Російський енергетичний тиждень», на полях якого відбулося урочисте підписання згаданої нами вище капітуляції, Володимир Путін улаштував не лише для зачарованих ним австрійців, а й для всього світу новий показовий виступ у жанрі політичного мачізму. Звичайно ж, попри зроблену кілька днів тому Пєсковим заяву, що Кремль не бачить необхідності участі в публічному обговоренні цієї теми, а саме щодо животрепетного питання про отруєння Скрипаля. Думаю, не лише в Британії, а й в Україні мало хто, навіть до вчорашнього скандального анонсу книги британського журналіста Марка Урбана, присвяченої російському розвідникові, що втік, сприймали Сергія Скрипаля як дисидента й ідейного супротивника путінського режиму. Уявіть на хвилину, що йдеться про когось із численних наших колишніх, що втекли до Москви після Майдану та початку російського вторгнення. Ми б охарактеризували цю людину ще й не такими словами, якими Путін у середу в Петербурзі назвав Скрипаля. Та й дуже часто останнім часом у нас самих у медійному просторі звучать заклики до українських спецслужб створити команду для ліквідації зрадників, що втекли, якщо не на кшталт путінських кілерів, що зганьбили себе, то хоч би Моссад.
Ідеться про інше. Про те, як укотре двозначно заявивши про свою начебто непричетність до його отруєння, при тому, що в принципі було за що труїти «зрадника» та «покидька», російський президент уже не вперше продемонстрував неповторний щодо його недоречності гумор, пожартувавши, що отруйники, мовляв, «задля очищення працюють», коли «почали труїти безхатьків». Мати трьох дітей Дон Стерджесс, котра померла від російської отрути, та її бойфренд Чарльз Роулі, який із перемінним успіхом бореться з наслідками отруєння, звичайно ж, не британська аристократія. Що, без сумніву, не привід, не лише для президента, а й для пересічної, з самих низів російського чи британського суспільства, людини з дурнуватою усмішкою коментувати випадкові жертви непрофесіоналізму російських кілерів у сенсі «очищення» міста від бродячих котів. Гумор зовсім не булгаковського, а більше шариковського штибу.
Звичайно ж, через складність літературного перекладу більша частина путінського послання могла бути зрозумілою і була призначена переважно для росіян. Та все ж, головна її частина, публічна демонстрація сили та безкарності за її застосування, була доступна розумінню, і, без сумніву, її зрозуміли присутні на міжнародному форумі зарубіжні політики та потенційні інвестори, канцлери, шейхи, банкіри та бізнесмени. Ті, хто не гидуватиме співпрацювати з путінським режимом, хто захоплюється тими, хто «діє рішуче і не повинен сушити голову з приводу парламенту чи виборів». Хто готовий заради прибутку переспати хоч із злодієм, хоч з убивцею і навіть із самим чортом. Володимир Путін не лише про Скрипаля, а й про них висловився у властивій йому грубій манері: «Шпигунство, як і проституція, — одна з найважливіших професій у світі». Мовляв, ми на рівних... Оце так... А ви вже самі вирішуйте, хто в цій залі повії і хто колишній шпигун.
