Прийде і на пса мороз
Одна з моїх улюблених приказок досить жорстока: «Прийде і на пса мороз». Вона означає, що буде й на нашій вулиці свято, а от сьогоднішнім тріумфаторам і нашим ворогам уже в ближньому майбутньому стане непереливки. Запанує, відновиться справедливість. Воздасться грішникам за діла їхні. Ми будемо щасливими й усміхненими, благородними і великодушними. Прекрасне відчуття й дуже мудра приказка!
Але, як і більшість афоризмів, мудрих висловів і цитат відомих людей – вона зовсім не правдива. Бо коли на ворога приходить мороз, то не завжди тобі стає легше й щасливіше. Як правило, все якраз навпаки. Пам’ятаю свої дитячі образи й палке бажання помсти. Тоді віра в справедливість, яка жорстокою карою впаде на твого «ворога», була однією з найважливіших духовних сил і опор. Невдовзі момент істини наставав, помста здійснювалася, ставало краще, але дуже на короткий час. Це був єдиний період, коли помста здавалася мені чимось правильним. Такий інфантильний підхід. Тепер уже розумію, що помста, як і перемога, задоволення не дарує. Після них настає пустка замість радості. І в цьому є якийсь вищий сенс, адже пустка – це безкінечність і вічність.
Через усе це приказку «прийде і на пса мороз» вживаю переважно з жартівливою метою. Жарти ці гострі й недобрі, колючі, але вигадувати інших не вмію. Щось у цьому процесі нагадує механізм помсти – нібито й має восторжествувати справедливість, але задоволення це тобі не приносить. Так і ти: жартуєш, але іншій людині, об’єкту жарту, не смішно, відтак уже й тобі стає не лише не смішно, а й незручно. Тому «прийде і на пса мороз» - одна з моїх улюблених приказок, але я її не дуже люблю. Бо після неї завжди треба опустити очі, побуряковіти. Такий парадокс – любимо ми найбільше ті фрази, які нам не дуже подобаються.
Тепер я знаю, чому ця приказка мені не дуже подобається. Бо в ній – про пса, а я люблю цих тварин. Люблю і ніби водночас не люблю: наприклад, хотів би, щоб бродячих собак якомога скоріше прибрали з вулиць. Бажано, щоб зробили це в гуманний спосіб. Але я не про це: люблю псів, а в приказці «прийде і на пса мороз» бажаю їм холоду, дрижаків. Народна мудрість часто дурна, як валянок: чому на пса, цього найкращого друга людини, має прийти мороз? Чому не на мишу, га? Миша залізе в хату й гризтиме всю зиму крупи, а пес, вірний, добрий, розумний – замерзатиме на вулиці?
Наприкінці жовтня розпочинаються перші заморозки. Позавчора я пізно вночі повертався на родинне обійстя, вийшов з машини – і аж затремтів, так мене пронизав свіжий морозець. Зайшов у двір, а там лежить, скрутившись калачем, наш собака. Чомусь не в своїй будці, де могло б бути тепліше, а просто на бетоні посеред двору. Мені стало жаль пса, подумалося, що в його буді щось неприємне, тому тварина й не може там перебувати. Була друга ночі, найкращий час для рятівних операцій. Я зайшов додому, взяв свою стару теплу кофту, виніс і кинув собаці. На ній йому спати буде тепліше. Задоволений цією думкою й усвідомленням власної доброти, я також віддався сну.
Зранку вийшов на двір, пес весело і вдячно закрутив хвостом. Я глянув на кофту – виявилося, що собака до неї навіть не торкнувся. Так і спав на холодному бетоні. Тепер ось думаю: може, приказка «прийде і на пса мороз» насправді позитивна? Може, собаки просто люблять легкий морозець, що бадьорить їх і дозволяє відчути всі переваги густої шерсті? Мабуть, таки правильно я робив, коли думав про інших: «прийде і на пса мороз». Бажав чогось доброго, позитивного. Хай їм так і буде, а пса все одно шкода.
