П’яте колесо реформ
«07-13.07.2017»
Ми кажемо «некомпетентність», «корупція», «саботаж», прем’єр називає це «досвід». Чверть століття блукання в пустелі біля широко розчинених дверей цивілізованого світу, змарновані шанси і кредити, цілеспрямована люмпенізація українців і безсоромне мародерство заради фантастичного збагачення кількох сотень, що перетворило найбагатшу з радянських республік на найбіднішу державу Європи. Мойсей водив євреїв пустелею, поки не помре останній, хто пам’ятав про рабство, Володимир Гройсман збирає єгипетських ветеранів у консультативну раду, в надії, що ті допоможуть йому привести українців в Європу.
Виправте мене, якщо я помиляюся, це перша за моєї пам’яті заява Володимира Гройсмана у статусі прем’єра, яка зумовила настільки однозначно негативну реакцію українців. Коли у вівторок, на урочистому засіданні Кабміну, присвяченому 100-річчю українського уряду, він оголосив про створення консультативної ради з колишніх прем’єр-міністрів, навіть присутній у залі Леонід Кучма не стримався від іронічного коментаря, мовляв, мінімум двоє з колишніх українських прем’єрів вже не з нами, тобто в Росії, в бігах. Про що, окрім Лазаренка, не згадав Кучма, то це про те, що і по більшості з тих, які залишилися в Україні, його колег плаче Феміда. Утім, в чому б я не ризикнув звинуватити Леоніда Даниловича, то це в пристрасті до самокритики.
При всьому цьому, незважаючи на справедливу критику уряду Гройсмана, навіть порівняно з часом Яценюка, це найуспішніший уряд в історії незалежної України, перший, який, окрім гучних прожектів, проводить реальні реформи. Саме у світлі цих перших, нехай поки що й невпевнених успіхів, план створення «Консультативної ради» з колишніх прем’єрів видається таким недоречним. Заява Володимира Гройсмана, зроблена за день до звіту Кабміну за перше півріччя 2017 року, створила негативне інформаційне тло, і ось вже вся країна говорить не, як би йому хотілося, про успіхи реформ, а про спадкоємність — у поганому сенсі цього слова, між нинішнім урядом і його попередниками.
Обставлена з вигадкою і помпою презентація «Капітальний ремонт країни» на засіданні Кабміну, замість інформаційного прориву, перетворилася на фарс. І зробили це не кремлівські гібридні технологи, не піарники на службі опозиції. За це сумнівне досягнення, що в очах українців перекреслило важку працю тисяч його підлеглих, прем’єр може й має бути вдячний лише самому собі. І це не перший, хоча й найбільший провал у стратегічних комунікаціях команди голови Кабміну. Безглузді популістські гасла (на кшталт: «Хочу забрати пенсії з рук політиків і передати в руки пенсіонерів» — хтось може це перекласти?!), поїздки прем’єра в метро чи його «зустрічі з трудящими» за духом і виконанням нагадують авторський стиль політтехнологів прем’єра-втікача Азарова, і важко навіть уявити, якщо Гройсман має намір продовжувати так і надалі, які ще ради і хто саме з його попередників йому в такому разі потрібні.
З різними темпами та успіхом — в міру публічності і харизми їхніх голів, українські міністерства і відомства вступають в інформаційну еру, освоюючи можливості соціальних мереж, електронного уряду, орієнтуючись на досвід західних колег, не боячись довіряти молодим, з протилежним радянському кругозором. Стратегічні ж комунікації прем’єра швидше наводять на думку про ілюстрацію до зробленої ним у неділю заяву про відсутність у нього президентських амбіцій. Адже навіть на тлі міністрів свого кабінету Володимир Гройсман дедалі більше справляє враження людини епохи, що минула, ширми, що продірявилася, або, якщо хочте, в кращому разі зайвого п’ятого колеса у возі українських реформ. Немає жодних сумнівів, цей Володимир Гройсман органічно впишеться у створювану ним «Консультативну раду» з колишніх прем’єрів, нехай поки що й без додатка «екс».
