Російське вторгнення: між Ржевом і Демьянськом
13.02—19.02.2015
Кожний новий етап війни на сході України — це черговий курс військового училища, куди ще минулої весни прийшли 18-річні шмаркачі й 50-річні другорічники, які набили криваві шишки й сьогодні якось уже навчилися воювати. Військового училища, в якому прямо посеред процесу навчання, як у нашій цивільній вищій освіті, стався болісний перехід від радянської до Болонської системи, причому не формально, як за моєї пам’яті студента, а повноцінно, свідченням чому є успішно складені важкі іспити, які тримала наша армія в боях з бувалими ветеранами, багато хто з яких безперервно воює не 2-3 місяці, не рік, а 20-30 років. На початковому етапі живе втілення анекдотів з армійського життя, зборище злодійкуватих генералів і прапорщиків, захоплених війною зненацька на гарячому під час спроби винести з баз останнє, сьогодні українська армія за боєздатністю одна з найкращих у Європі, тепер наздогнати б за постачанням і якістю озброєнь.
• Кожний етап — кривавий урок, де плата за незнання й невміння — людські життя Такою є ціна кожної, а не лише цієї війни. Цю ціну платили англійці, французи в Першу, а додатково до них і американці в Другу світову війну. Війни завжди вигравали не ті, хто не робив помилок, а ті, хто швидше на цих помилках вчився. Обидві світові війни розв’язували німці, які єдині володіли на їхньому початку професійною армією. Але кращими, ніж солдати, в обох світових війнах німці були вчителями. Так само й Ганнібал у Другу Пунічну навчив римлян воювати, своїми перемогами виховавши військовий геній Сципіона. Так само й радянські маршали навчені були воювати перемогами німецьких генералів влітку-восени 1941-го й навесні-влітку 1942-го. Як казав Нільс Бор: «Експерт — це людина, яка припустилася всіх можливих помилок у деякому вузькому полі». За минулий рік наші військові зробили їх стільки, що мимоволі стали експертами. Утім, а чи не є сама війна плодом помилок дипломатів і політиків? Чи не є тисячі загиблих солдатів і цивільних плодами і їхніх помилок, провину за які найпростіше перекласти на генералів?
Багато в чому ще перебуваючи під враженням від Іловайського котла, що дійсно став результатом помилок командування перш за все через на той момент повну некерованість добровольчих формувань, а також неготовність політичного керівництва усвідомити реальність загрози прямого вторгнення вже не найманців і перевдягнутого спецназу, а безпосередньо бойових механізованих підрозділів російської армії, багато хто у нас сприйняв і бої за аеропорт і Дебальцеве в тому ж апокаліптичному ключі. Подібно до РСЧА 1941-го на початку бойових дій 2014-го наша армія так само не вміла оборонятися, втім жодним чином не компенсуючи це навиками наступу. Кліщі стратегічного обхвату, що ефектно виглядали на карті, в результаті виявилися повторенням ударів радянських військ взимку-навесні 1942-го, коли стратегічне оточення противника, що намітилося, навпаки, саме перетворилося на чисельні котли, в яких сторона, що наступала, втратила бойову техніку, і, що здається страшним нам, але було лише статистикою для сталінського керівництва, сотні тисяч людських життів.
• Одним з наслідків того січнево-квітневого наступу РСЧА й стали Ржевська битва и битва за Демьянський виступ, що винесені в заголовок цієї статті й багато в чому нагадали авторові цих рядків оборонні дії української армії в аеропорту Донецька та Дебальцевому. Комусь, напевно, здасться некоректним порівняння з німцями, але вчитися треба у найкращих, а за всю історію воєн не було кращої оборони, ніж німецька часів Другої світової. Тим паче що під Демьянськом через географічні умови — чисельні болота, озера, малі й середні річки й, нарешті, непрохідні ліси, це була не суцільна лінія оборони, а ланцюг блокпостів і укріпрайонів, що багато в чому нагадують лінію протистояння в сьогоднішньому Донбасі, допомагали 100 тисячам німецьких солдатів майже, а часом і в повному оточенні більше року утримувати майже 100 кілометровий виступ углиб радянської оборони, який намагалися ліквідувати до півмільйона радянських солдатів.
Спершу про аеропорт, що став першим, нехай і локальним, успіхом української зброї. Масштаби, звісно, непорівнянні, але в якомусь сенсі українцям удалося перетворити донецький аеропорт на маленький Ржев. — Невелике містечко, що не мало стратегічного значення й швидко перетворилося на руїни, взяття яких коштувало радянській армії більше року зусиль і більш як півмільйона безповоротних втрат за незрівнянно менших втрат сторони оборони. Так і в наші дні, замість того щоб і надалі займатися маневреною війною, обходячи досить рідкісні блокпости українських сил, тиждень за тижнем, підкоряючись, мов магніту велінню власної й української пропаганди, все більше живої сили й техніки бойовиків притягувалося в цю нічого не варту насправді точку, перетворюючись на обгорілі металеві остови й безіменні могили. Битва за аеропорт стала не лише першим справжнім шедевром (у середньовічному значенні — мінімальний рівень кваліфікації, необхідний учневі, щоб отримати статус майстра) наших військових, на якому відточувалися їхні практичні навички, а й перетворила в очах мільйонів українців захисників аеропорту на незламних кіборгів, а профіль башти аеропорту не просто на символ, а на справжній фетиш. Саме через цей перегин української пропаганди залишення цієї нічого не вартої точки перетворилося чи не на національну трагедію, а безперечний успіх української зброї був сприйнятий як поразка.
• Бої за Дебальцевський виступ, що тривали без малого півроку, стали не лише військовим, а й дипломатичним успіхом України. З руйнуванням інфраструктури та поступовим проведенням політики на поступове згортання господарських зв’язків з окупованими територіями, відмовою української армії через зовнішньополітичні міркування від ще одного стратегічного наступу, подібного до літнього, значення Дебальцевського транспортного вузла з часом звелося лише до контролю над прямим залізничним сполученням між Донецьком і Луганськом, без того можливим виключно через територію Росії. Як і аеропорт, але в дещо більшому масштабі, для російської пропаганди Дебальцевський виступ набув символічного значення, а після чисельних фальстартів повідомлень російських офіційних осіб і ЗМІ про «остаточне блокування» Дебальцевого поставив нарешті питання про авторитет політичного керівництва країни. На кілька днів раніше в Мінську стало зрозуміло, що, потрапивши в Дебальцевський капкан однією лапою, хижакові залишається або її собі відгризти, або лізти в нього цілком. Оголивши завдяки мінським гарантіям усю лінію протистояння, лише кинувши всі без винятку сили, забезпечивши десятиразову перевагу в живій силі, Путіну вдалося не оточити український гарнізон, а витіснити його з виступу, дозволивши навіть вивезти більшу частину техніки, придбавши таким чином лише мало чого варте зруйноване місто зі знищеним транспортним вузлом. Отримавши видимість тактичної перемоги, Путін зазнав стратегічної дипломатичної поразки. — Тепер ніхто в Європі соромливо не прикриває очі на очевидні факти російської військової присутності в Україні, а офіційні особи відкрито говорять про докази підтримки Росією міжнародного тероризму.
• Ще не так давно Володимир Путін міряв свій успіх захопленням Криму, котлом в Іловайську. Сьогодні для нього велике досягнення — це захоплення кількох квадратних кілометрів руїн. Це головне, чого добилася українська армія в донецькому аеропорту й Дебальцевому. Кремлівській пропаганді цього досить, щоб усередині країни роздути галасливу кампанію про чергову велику перемогу, але в переговорах із Заходом образ великого завойовника поступово поступається місцем небезпечному психічно хворому, який перш ніж стати жертвою власних ілюзій самому заразив ними півтори сотні мільйонів росіян. Наступальний запал кремлівського хижака видихся. Навіть без постачань летальної зброї Україна показала, що вміє воювати, що здатна протистояти одній з найсильніших армій світу. Одна біда, коли Україні найбільше потрібні люди мирних професій, нас змушують вчитися воювати. Ну що ж, схоже, з нас вийшли непогані учні.
