Розчохлилися до погромів
Перемога, звiно, п'янить. І люди під кайфом втрачають обережність, їм притаманну. Не можуть стримати радість, забувають про наслідки. Тобто думають, що їхня перемога -- це такий універсальний золотий ключик: відкрив одні двері, буде відкривати й усі наступні. І двері тепер ніколи не закриються, ось такий на нашій вулиці гелловін.
На очах прихильники Трампа розкривають свої обличчя і поспішають здійснити те, що головний обіцяв. Основне тут - отримання символічного джокера, що дозволяє спочатку у мріях (а потім у реальності) переформатувати соціальний простір і знову відчути себе згори. Природно, знущання над переможеними, оголошення другосортними мігрантів, різних собі латинос та чорних; і злорадне очікування, коли торжество білих знову почне приносити дивіденди. Одні чекають, інші чекати не можуть. Бо недалекоглядний расист і жити квапиться, і відчувати перевагу поспішає.
Хтось, особливо якщо живе в республіканському штаті, просто прославляє Трампа і мріє стерти на порох його опонентів, а хтось не може чекати й лізе здійснювати правосуддя сам і без черги. Буквально у перший тиждень після виборів всією Америкою прокотилися перші погроми. Камерні такі, але симптоматичні. Нетерплячі расисти, не маючи сил чекати, нападають на тих, хто говорить у транспорті не англійською, хто має зовнішність іммігранта з Латинської Америки або з Азії. Ні, це на разі одиничні явища, це не кришталева ніч, але Трамп випустив джина ксенофобії з пляшки; і його простодушні прихильники поспішають зрівняти шанси: валіза, вокзал, Мехіко -- кричать вони тим, кого оголосили небажаним елементом. У себе у тмутаракані будете спілкуватися своєю варварською мовою.
Однак ситуації для трамплієрів тільки здається абсолютно безхмарною: ми перемогли, і ворог тікає-тікає-тікає. Америка -- не Росія, та й там реваншистові Путіну знадобилося 17 років, кілька духопід'ємних воєн, робота із засобами масової інформації та депутатами різних рівнів, щоб країна продемонструвала радість від крові й покірність долі. Америка складніша, й опір лише набирає обертів. Лібералам на разі належать практично всі великі ЗМІ, за винятком Fox News, кілька газет і радіостанцій. Варто комусь із великих компаній ніяково похвалити Трампа, сподіваючись на преференції, як корпорація (як це трапилося з New Balance) опиняється під тиском масового остракізму. Кросівки компанії демонстративно спалюють, топлять, ігнорують.
Взагалі на очах відбуваються дивовижні речі: американці почали говорити про політику. Незнайомі люди в черзі у Starbucks або ще деінде говорять те, що ніколи не говорили раніше. На кшталт: господи, як сумно, для мене це просто шок, я не вірив, що таку людину може бути обрано. Це те, що повідомляють мимохідь, зрозуміло, що в дружньому колі інші інтонації й інша лексика. Демократичні штати в депресії, відчуття наруги повсюди. Але легкої прогулянки у Трампа Америкою не буде.
Здавалося б, все дуже невинно й символічно. Освистали майбутнього віце-президента, який прийшов на модну бродвейську постановку. Модельєр відмовилася шити для дружини майбутнього президента, виходили й виходять на демонстрації протесту (цілком локальні, але з великою географією невдоволення).
Хоча найбільше палиці в колеса Трампу вставляє рідна республіканська партія, через силу затверджуючи кандидатури трамповскіх призначенців. Там, де затвердження не потрібно, мракобісся легко бере своє, але там, де необхідна згода законодавців, йдуть важкі позиційні бої.
Вже зрозуміло, що Трамп формально буде намагатися здійснити всі свої ксенофобські обіцянки, але стикаючись з опором, легко погоджується на паліативи, які нічого не означають. Замість китайської стіни на кордоні з Мексикою, швидше за все, буде штрихпунктирний парканчик, побудований переважно ще за попередніх адміністрацій. Від заборони на в'їзд емігрантів на разі залишився пшик і пальчик, що погрожує. Законодавство про аборти, швидше за все, передадуть на розсуд штатів. Скасувати медичну реформу Обами не вийде найближчими роками. Не тільки тому, що, як з'ясувалося, далеко не все у ній Трампу не подобається, але й тому, що його команда виявилася катастрофічно не готова до одержання влади. Тобто вони кричали: ми вас порвемо, а коли влада впала до рук, виявилося, що немає жодних розробок. Чим замінювати Obamacare, незрозуміло. А це робота не на місяць і навіть не рік.
Трамп й співтовариші, очевидно, менше за інших вірили у свою перемогу, й нічого не зробили, щоб до неї підготуватися. За спроби реанімувати ізоляціонізм та протекціонізм Трамп на разі тримається, як і за низку зовнішньополітичних ініціатив, і за збільшення бюджету армії, але що залишиться в підсумку -- незрозуміло.
У середовищі не найбільш махрових республіканців гуляє ідея про неминучий імпічмент. Якщо Трамп не відмовиться від найбільш радикальних намірів, республіканський істеблішмент проведе санацію порожнини рота. Видере усі хворі зуби, виправить те, що можна виправити. Поставить свої імплантати. У разі імпічменту влада перейде до віце-президента, який -- як вважається -- цілком здатний домовлятися. Сам Трамп, швидше за все, приголомшений: він майже не показується на публіці, не дає інтерв'ю, залежний від своїх не надто компетентних радників, обраних за відданість і прокламоване мракобісся.
У будь-якому випадку Америка вже не та, що навіть два тижні тому: американці прокинулися в іншій країні і з відчуттям, що наробили помилок, що можуть призвести до наслідків, і треба щось робити. Допоможе, можливо, те, що є: політичні традиції. Їх використовували, як лопату на чорноземі, на півштика. Тепер виникає відчуття, що переорати доведеться все політичне поле. І, швидше за все, трампліери, які розчохлилися, занадто рано почали святкувати.
