Шизофренія в ефірі
Байдуже, хто в Україні Президент і що там відбувається насправді. Важливо знайти якнайбільше брудоти про цю країну (не змогли знайти — вигадати)
Російський телевізор продовжує розв’язувати «проблему Зеленського», загострення якої у мешканців ефіру сталося після початку розведення сил на Донбасі. Соловйов був цілком щирим, коли під час виборів президента України постійно твердив, що бажає перемоги Петру Порошенку. Оскільки Петро Олексійович для Соловйова звичний ворог, дуже зручний об’єкт для ненависті й завжди гарантований привід для включення режиму керованих істерик, у яких Соловйов і його гості почуваються особливо комфортно.
З обранням Зеленського ненависть та істерики не припинилися, оскільки це єдино можлива форма існування цього різновиду білкових тіл в ефірі. Але виглядає це тепер більш ніж дивно. Судіть самі. Програма «Вечір» Владіміра Соловйова. Виступає офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова й заявляє, що «світова спільнота має допомогти владі України й особисто Президентові Зеленському в розведенні сил у Донбасі». Соловйов погоджується й слухняно киває, як китайський бовванчик. І в тій же програмі Соловйова декан Віталій Третьяков дає дивовижний у своїй глибині «аналіз» нинішньої української влади й ставить діагноз особисто Президентові Зеленському.
У декана Третьякова знайшлося цілих три версії, хто такий Зеленський. Перша. «Зеленський — агент Кремля, який до певного часу прикривається бандерівською риторикою, а потім здасть Путіну Україну». Висунувши цю версію, декан Третьяков тут-таки повідомив, що сам у неї не вірить. Друга. «Зеленський — бандерівець. Прикривається розмовами про мир, а потім, коли Донбас увійде до складу України, він влаштує там різанину». Третя. «Зеленський через гордовитість погодився стати президентом, і його завдання — стати не гіршим за Порошенка й не допустити втрати якихось нових територій». Пред’явивши телеглядачам свій дивовижний «аналіз» Президента Зеленського, декан Третьяков ухвалює вирок: «Перша умова Москви — не вірити жодному слову київської влади». Оплески в студії, Соловйов погоджується й слухняно киває, мов китайський бовванчик. Так само, як і з пропозицією Захарової допомогти владі України й особисто Президентові Зеленському. То усе-таки допомогти чи не вірити жодному слову?
«Політолог» Дмитро Куликов вирішив поглибити аналіз декана Третьякова й пояснив, що в основі поведінки влади України лежить «стратегія — діждатися листопада 2020 року, коли в США відбудуться президентські вибори». І тоді, повідомив «політолог» Куликов, який проник за допомогою телепатії у свідомість українських політиків, — «тоді повернеться сенс України». А сенс України, як стало достеменно відомо телепатичному «політологові» Куликову, в тому, «щоб Україна була зброєю боротьби з Росією». «Тому що Трамп — гад — абсолютно не користується Україною для боротьби з Росією», — поділився своїм висновком телепатичний «політолог» Куликов.
Соловйов з висновками телепатичного «політолога» Куликова був абсолютно згоден, як і з глибоким «аналізом» декана Третьякова і з пропозиціями Марії Захарової, але один момент у міркуваннях Куликова у нього викликав сумніви. «А в України є рік?» — стривожено запитав Соловйов. У голосі Соловйова лунали одночасно надія й тривога. Скоро виповниться шість років, як російський телевізор щодня передрікає погибель України, й у програмі Соловйова ці пророкування звучали особливо часто. Україна мала згинути вже навесні 2014 року, але через свою необов’язковість і безвідповідальність продовжує існувати. Але Соловйов і його «експерти» продовжують сподіватися, а може наступного року ця країна, нарешті, загине. З другого боку, зникнення України, хоч би в якій формі це сталося, означало б для Соловйова втрату головного життєвого орієнтиру й підривання його кормової бази, оскільки ось уже майже 6 років ця людина харчується ненавистю до України.
Сторонньому спостерігачеві може здатися, що життя бійців інформаційного фронту безтурботне й сповнене усіляких приємних речей. Наскільки ж далекий сторонній спостерігач від реальності! І річ навіть не в тому, що рідним і близьким того ж Соловйова доводиться читати й слухати про нього всякі слова в інтернеті. Вважаю, що всі вони давно пояснили своїм родинам значення гасла «на війні як на війні». Набагато серйозніша проблема внутрівидової конкуренції, що зрештою виливається в битву за бюджетні кошти. У проекті бюджету на 2020 рік головне інформаційне знаряддя Кремля, ВГТРК, має отримати 24,2 млрд рублів, що всього на 15% вище, ніж нинішнього року. А Перший канал випросив із казни 6,5 млрд рублів, що в 2,6 разу більше, ніж поточного року ( 2019-го — 2,5 млрд).
Ну, й де справедливість, я вас запитую? ВГТРК тримає основний фронт проти України, США, Європи, проти п’ятої колони, зібравши під свої прапори таких бійців, як Соловйов з Кисельовим, Скабеєва з Поповим, Міхєєв з Куликовим, Мамонтов з Малаховим. І це лише «Росія — 1». А є ще «Росія — 24», в якій один «Бесогон» Нікіти Міхалкова вартий дивізії. А що на Першому каналі? Один Шейнін з його відром лайна. Тому доводиться зі шкури лізти, доводячи свою незамінність.
Байдуже, хто в Україні президент і що там відбувається насправді. Важливо знайти якнайбільше брудоти про цю країну (не змогли знайти — вигадати) й вилити все це в ефір. Програма «60 хвилин» від 30.10.19 почалася з детальної розповіді про те, як депутат Верховної Ради Богдан Яременко викликав повію. Сюжет тривав довго, кадри цієї найважливішої події показали кілька разів, вміст смс-листування депутата з дівчиною широким планом вивели на екран, обличчя ведучих Скабеєвої й Попова світилися від щастя.
Хоча вчинок українського депутата цілком може розчарувати його виборців, а так само викликати протести в його сім’ї, але на подію, гідну настільки пильної уваги головного державного телеканалу сусідньої країни, явно не тягне. До того ж від дій Богдана Яременка ніхто не постраждав, окрім його репутації. Чого не можна сказати про дії депутата Держдуми Слуцького, котрий отримав творчий псевдонім «Зайчутка» за постійні сексуальні домагання до парламентських журналісток, деякі з яких звернулися зі скаргами на хамство Слуцького до думської комісії з етики. Скандал був досить гучним і тривав довго, але жодне ток-шоу федеральних телеканалів не вважало цю подію вартою уваги. Адже це сталося в Росії, а не в Україні, навіщо про це знати росіянам.
Справжньою зіркою російського телебачення став український телеведучий і блогер Сергій Поярков, фрагмент програми якого вивели на екран у студії «60 хвилин». Ютуб-канал Сергія Пояркова називається «Нічого святого», а сам блогер і телеведучий Поярков дуже не любить Президента Зеленського й висловлює це потужне відчуття за допомогою вельми художніх лайок. Велику частину висловлювань блогера Пояркова глядачі «60 хвилин» вимушені були вгадувати, оскільки право матюкатися в російському ефірі мають лише обрані, до яких блогер Поярков не належить. Але епітети «криворізький ти сучохвостий козел» і «брехня тупорилого сучонка», адресовані блогером Поярковим Президентові України, дуже сподобалися Скабеєвій, а Попов насилу приховав задоволену посмішку, коли прокоментував цей сюжет словами: «Ось такий рівень дискусії».
Оскільки в Україні є свобода слова, то телеведучий і блогер Сергій Поярков має повне право висловлювати свою думку про свого Президента в будь-яких виразах. І особливість блогосфери в тому, що в ній, прийнятні, зокрема й такі формати, оскільки кожен блогер знаходить свою аудиторію. На відміну від федерального телеканалу, куди абсолютно недопустимо тягнути те, що може бути прийнятним у приватному блозі. Що ж до лайки на адресу Президента, то якби російський блогер висловився так само про Путіна, його б миттєво засудили за статтею 319 КК РФ.
Зрозуміло, що всіх зусиль інформаційних військ Путіна, а також усього воїнства Шойгу не вистачить, щоб проковтнути Україну. Але й дати спокій цій країні Путін не може. Залишається сіяти хаос і смуту. Поки виходить...
