Слон, який вчить толерантності
Бути інакшим особливо страшно в дитинстві. Страшно, коли з тобою не хочуть гратися, страшно, коли тебе відштовхують, страшно, коли тебе ображають. Особливо страшно, коли тебе бойкотують, цькують і б’ють. Страшно, коли ти щодня питаєш себе, чому ти не такий, як усі.
Книжка «Елмер» Девіда Маккі, яка вийшла наприкінці 2017 року у видавництві «АССА», – це не просто барвиста картонка, яка навчить дитину розрізняти кольори і дозволить опанувати лічбу, хоча це, безумовно, і важливі навички. Це книжка, яка вчить доброті, що, погодьтеся, куди важливіше.
Історії про картатого слона Елмера, який був не такий як усі, уже 50 років. І от минулого року єдиний у світі слон у клітинку нарешті заговорив українською, аби показати дітям: бути інакшим – не страшно. Будучи інакшим, можна залишатися собою – і саме за це тебе полюблять інші.
Книжка розповідає про стадо слонів, яке жило в джунглях. І всі слони були одного кольору – сірого. Усі, крім Елмера. Слон Елмер народився незвичним – він був картатий і різнокольоровий: клітинка жовта, клітинка червона, клітинка зелена, клітинка блакитна. Саме за таку інакшість, за вигадки і веселі жарти його й любили інші, сірі, слони. Та Елмеру, як будь-якому інакшому, хотілося хоча б на день стати таким як усі, бо він втомився грати свою інакшу роль. І йому це вдалося. Коли він став звичайним слоном, його ніхто не впізнав. Втративши свій незвичний колір, він перестав бути собою. І тоді слони запропонували інше рішення проблеми «інакшості» – один раз на рік вони стали святкувати «Елмерів день», коли розфарбовувати себе яскравими кольорами, у той час як Елмер на день ставав сірим.
Текстова частини цієї нехитрої історії зачепить скоріше дорослих, аніж дітей. Останні, звісно, звернуть увагу на яскраві кольорові ілюстрації, назвуть кольори та порахують слонів. А от їхні тата й мами задумаються про долю «інакшого» слона – а надто, коли мають інакших дітей.
Чому книги про слона, який був не таким, як усі, такі популярні у світі? З тієї ж причини, чому «інакші» люди інтегровані в цивілізоване суспільство, у якому не відчувають себе вигнанцями і паріями – бо мають рівні можливості з рештою членів суспільства.
Днями Україну шокували дві жорстокі історії: на Одещині ровесники знущалися над підлітком із ДЦП, а у Дніпрі 5-класник став жертвою булінгу з боку однокласників та вчителів. Дитяча жорстокість – річ страшна. За ціль вона завжди обирає тих, хто інакший, а значить – вразливіший. Боротися з нею значно важче, ніж попередити. А починати попереджувати варто якомога раніше. Книжка про пригоди картатого слона Елмера – це урок доброти й толерантності для найменших. Це закладене з дитячого віку розуміння, що люди, які відрізняються від тебе зовні, поведінкою чи особливостями розвитку, не стають від цього гіршими. Вони так само люблять, дружать, переживають, співчувають. І їм так само болить.
Якщо ми декларуємо впровадження інклюзивної освіти, найперше маємо підготувати до неї дітей. «Інший» не має означати самотній та викреслений із суспільства. І слон Елмер, вигадник та жартівник, показує нам – і нашим дітям – суспільство «здорової людини», коли за інакшість люблять, цінують та поважають. І хоча б іноді пробують відчути на власній шкірі – як воно, бути не таким як усі.
