Спогади і роздуми про Запоріжжя
Кожне місто може рекламувати себе не тільки завдяки продуманим масштабним промоційним кампаніям. Як не крути, важливим завжди залишатиметься простий людський чинник. Вирішуючи, куди поїхати під час наступної подорожі, часто вирішальне значення при виборі пункту призначення має рекомендація друга/родича/знайомого/випадкового коментатора у «Фейсбуці». Ось так нещодавно знайомий львів’янин поділився зі мною планами відвідати Запоріжжя, зокрема, славнозвісну козацьку Січ на острові Хортиця. Мені тут свого часу побувати довелося, проте… враження після відвідин Запоріжжя залишилися неоднозначні. Як наслідок, дати позитивну рекомендацію місту для його потенційного гостя не судилося. Чому? Спробую це аргументувати, водночас поміркувавши над тим, що туристичному (так-так, саме туристичному) Запоріжжю необхідно змінити.
У «Дні» в рубриці «Подорожі» свого часу вичерпно та влучно описали Запоріжжя як місто, де співіснує непоєднуване: «Колись тут гартувалася козацька звитяга, тепер гартують сталь. Місто водночас дихає історією та індустріальним сьогоденням. Прогулюючись головним проспектом Запоріжжя, може видатися, що воно перебуває в протиріччі до самого себе: тут поєднано бажання зберегти козацьку ідентичність, радянську спадщину, статус промислового центру півдня України і разом з тим модернізуватися». Таке воно – місто козацької слави з металевим присмаком.
Що ж, не буду перемивати цьому місту його просякнуті радянщиною кісточки, а перейду відразу до головного. Запоріжжя – місто, яке може й мусить приваблювати туристів. Не завдяки численним промисловим заводам, хоча, впевнений, знайдуться ті, кого привабить саме Запоріжжя індустріальне. Однак акцент слід робити на Запоріжжі козацькому, в якому втілена наша історична ідентичність. Головна, якщо не єдина тутешня туристична атракція – це острів Хортиця з його історико-культурним комплексом «Запорозька Січ». Цей музей просто неба, який знайомить відвідувачів з історією запорозького козацтва, справді вражає. Не випадково цей комплекс визнано одним із Семи чудес України.
Хортицю щороку відвідують більше 150 тисяч туристів. Запорізька влада амбітно зізнається, що їй хотілося би бачити цифру у мільйон. Втім одними бажаннями та мріями цієї мети не досягнути – необхідно діяти, просуваючи свій туристичний продукт. Натомість у мене склалося враження, що з туристами тут працювати зовсім не вміють. Де ж гостинність, панове? До такого бажаного пункту призначення – «Запорозької Січі» – тут навіть важко нормально добратися мандрівникам без власного автомобіля. Громадський транспорт сюди попросту не їздить – це мені ні під час самого візиту, ні зараз у голові не вкладається. На офіційному сайті заповідника «Хортиця» навіть чесно зазначено, що «найбільш зручний маршрут №48 на даний час не працює». Пригадую, як на сам острів добратися на маршрутному таксі вдалося, а ось далі після зупинки – майже три кілометри довелося йти ніжками. Зізнаюся, що тоді вдалося «зловити» машину та дещо скоротити шлях, проте це суті справи не змінює. Таким чином туристів точно не заохотити!
Біля самого музею козацтва відкривається чудова панорама: «Запорозька Січ» на фоні гігантського «Дніпрогесу» – символу радянської індустріалізації, що збудований в роки першої «п’ятирічки». Це унікальне співіснування непоєднуваного справді вабить. Бажання збільшити кількість туристів без організації належного доїзду до єдиної туристичної перлини – це також поєднання непоєднуваного. В очах гостей міста цей туристичний «оксиморон» Запоріжжя не красить.
Дмитро ПЛАХТА, Львівський національний університет ім. Івана Франка
